Каркаде: властивості, користь і шкода 

Чай каркаде не схожий на всі інші види чаю. У нього оригінальний солодкувато-кислий смак, красивий бордовий колір і незвичайний аромат. Втім, чаєм його тільки називають, насправді його отримують не з чайних кущів, а з подрібненого листя гібіскуса. Каркаде має не тільки приємний і вельми незвичайний смак, але і безліч корисних властивостей, у нашій статті ми розповімо про те, чим корисний чай каркаде і якими корисними властивостями він володіє.

Користь чаю каркаде
Ще в давнину було відзначено протизапальну і снодійну дію цього чаю. Його називали «напоєм фараона», «королівським напоєм». З його допомогою знімали спазми живота і нудоту. Крім листя гібіскуса, використовували і насіння, і плоди.
Завдяки наявності лимонної кислоти чай каркаде покращує стан всіх систем організму. У ньому є багато вітамінів і рутин, який зміцнює судини. Саме тому пити каркаде рекомендують людям, які страждають від варикозної хвороби. У нього входить лінолева кислота, яка нормалізує ліпідний склад крові і зменшує кількість «поганого» холестерину, який викликає розвиток атеросклерозу. Таким чином, каркаде – це відмінний засіб для людей, які перенесли інсульт або інфаркт.
Корисні лікувальні властивості чаю каркаде
Суданська троянда корисна при лікуванні застуди та грипу. Вона володіє жарознижуючим ефектом і має антибактеріальну дію. Якщо у вас починається бронхіт, ангіна або фарингіт, випийте чашку каркаде або прополощіть відваром горло. Цей корисний чай допоможе призупинити запальний процес.
Чай каркаде володіє ще однією цікавою властивістю: коли він холодний, то знижує тиск, а коли гарячий – підвищує. Тому вживання каркаде – прекрасний спосіб боротьби як з пониженим, так і підвищеним тиском.
Використовують цей чай і як заспокійливий, і як протиглисний засіб, і при лікуванні захворювань шлунково-кишкового тракту та підшлункової залози. Одне з найважливіших якостей чаю каркаде для жінок – це те, що він сприяє втраті ваги, володіючи сечогінним ефектом.
Крім того, в ньому безліч антоціанів, що перешкоджають переродженню клітин, і антиоксидантів, що захищають їх від старіння. Рекомендують гібіскус і людям з проблемами печінки, оскільки він стимулює утворення жовчі. Речовини, що містяться в каркаде, допомагають промивати хворі нирки. Навіть дію алкоголю можна нейтралізувати за допомогою цього чудового чаю.
Шкода чаю каркаде. Протипоказання чаю каркаде
Складається враження, що пити каркаде можна в необмежених кількостях, і від цього буде лише користь. Проте все не так однозначно, чай каркаде може завдати шкоди. Якщо пити його в міру (не більш 3 склянок на день), ваш організм не постраждає. А от якщо ви будете пити каркаде в занадто великих обсягах, кислотно-лужний баланс може порушитися, і загине мікрофлора кишечника. Чай каркаде протипоказаний для людей з гастритом і виразкою шлунка. Негативно діє кислота і на зубну емаль, тому після чаювання варто прополоскати рот.
Крім того, каркаде може спровокувати алергію. Насамперед, шкідливий він для людей, у яких проявляється алергічна реакція на червоні овочі та фрукти.

Як заварювати чай каркаде
До речі, є ще один нюанс. Щоб каркаде став справжньою панацеєю, його потрібно правильно приготувати. Заварювати його, як звичний зелений або чорний чай неправильно. Не піддавайте суданську троянду довгій обробці. Тримати в окропі заварку потрібно не більше 5 хвилин. Саме в такому випадку напій набуває гарний відтінок і має приємний кислуватий смак. Якщо збільшити час заварювання, вийде занадто терпкий чай, і багато корисних компонентів, насамперед, вітамін С і антоціани, зруйнуються. Втім, є ще варіант. Можна настояти суданську троянду на воді низької, кімнатної температури. У цьому випадку практично всі мікроелементи збережуться в напої.
Після чаювання рештау пелюстків можна не викидати, а додати в перші страви або салати. Вони надають пікантності і містять полісахариди, позбавляють організм від шлаків.
Напій каркаде можна пити з цукром і без, заварювати холодним і гарячим способом, класти цукор на початку і в кінці готування, додавати різні приправи, кип’ятити або гріти на водяній бані. Мабуть, кожен сам винайде свій ексклюзивний рецепт приготування цього чудового напою. Ми хочемо дати лише загальні поради.
Рецепт чаю каркаде з Єгипту
10 г (1 столова ложка) – пелюсток.
1 склянку води
Цукор за смаком
Замочуємо квітки гібіскуса на дві години в холодній воді. Ставимо на вогонь і доводимо до кипіння. На дуже маленькому вогні кип’ятимо близько 3-5 хвилин. Знімаємо з вогню, вибираємо або проціджуємо квітки, додаємо цукор за смаком. Цей напій п’ють і холодним, і гарячим.
Виловлені після заварки квіточки краще з’їсти, тому що вони містять від 7,5 до 9,5% білка і 13 амінокислот, 6 з яких незамінні для організму людини. Їх можна додавати в супи і гарніри.
Ще кілька способів заварки чаю каркаде:
1. Кладемо пелюстки каркаде в посуд з киплячою водою і кип’ятимо близько 3 хвилин.
2. Можна покласти пелюстки каркаде в чашку з окропом і протягом 5-10 хвилин настоювати його.
3. Також можна покласти пелюстки каркаде в посуд з холодною водою, потім довести до кипіння, додати цукор і зняти з вогню. Залишити його, щоб він настоявся і остудився.
Зазвичай для приготування напою з гібіскуса береться на 1 склянку води 1 чайна ложка каркаде, але це кількість можна варіювати залежно від індивідуальних переваг.
Холодний каркаде
Холодний напій з каркаде можна приготувати двома способами:
1. Гарячий напій охолоджується і в нього додається лід, п’ють його через соломинку.
2. Квітки гібіскуса настоюються протягом 8 годин у воді кімнатної температури. Потім додають цукор і п’ють як прохолодний напій.
Простий рецепт
На склянку окропу беремо дві ложки пелюсток гібіскуса і варимо 5 хвилин на повільному вогні. Цукор додаємо в кінці.
Заварюємо в чашці
Кладемо в чашку цілі пелюстки (1-2 ложки), додаємо цукор, заливаємо окропом, і щільно накриваємо. Настоюємо 10-15 хвилин.

  Диск ємністю 300 Гб 

На офіційному ресурсі корпорації Sony Corporation повідомляється, що компанії Sony і Panasonic прийняли рішення про спільне співробітництво і уклали відповідну угоду про розробку і запуск у виробництво оптичного диска ємністю 300 Гб.
Сприяти спільній метиі буде об’єднання технологічних напрацювань виробників. На даному етапі компанії продовжують переговори про специфікації та параметри майбутнього формату запису даних, проте вже відомо, що диск нового формату буде призначатися для професійного використання, і його розробку компанії планують завершити до кінця 2015 року.

Відмінністю даного носія буде надійність по всіх параметрах: волого-і морозостійкість, здатність витримувати перепади температур і довго зберігатися без псування, – тобто бути основою для створення довгострокових сховищ інформації. Також оптичні диски зможуть забезпечити сумісність форматів різних поколінь, навіть за умови їх розвитку з часом, – а це умова допоможе зберігати архіви інформації багатьма десятиліттями.

При створенні новинки компанії Sony і Panasonic використовують свої напрацювання, представлені раніше. Sony – своє рішення для створення архівів великого обсягу на основі технології оптичного запису інформації на диски, зібрані в одному компактному картриджі (розробка була представлена в 2012 році). А Panasonic – оптичні пристрої зберігання даних серії LB-DM9, представлені компанією в поточному місяці. Нагадаємо, що компанія розробила пристрій, що має товщину всього 20,8 мм, і здатне вмістити в себе 12 дисків об’ємом 100 Гб кожен. До 90 таких компактних оптичних сховищ можна об’єднати в інформаційну базу об’ємом до 180 Тб. Вдобавок Panasonic використовував RAID-технології для забезпечення швидкості передачі даних до 215 Мб / сек в подібних масивах.

Візит польських друзів.

7 липня 2013 року у Щирець прибула група молоді на чолі з віце-бургомістром міста і гміни Єльч-Лясковіце (Jelcz-Laskowice) Александром Мітеком. Молодь приїхала з метою впорядкування закинутих могил-поховань поляків на території нижнього щирецького цвинтаря. Місто Щирець було вибрано не випадково, адже Щирецька селищна рада народних депутатів співпрацює за двосторонньою угодою з Урядом міста і гміни Єльч-Лясковіце з 2010 року. Під час свого перебування у Щирці студенти працювали на могилах, їм допомагали щирецькі волонтери. Керівник групи пан Тадеуш Бабський склав список осіб, похованих на цвинтарі. Ці списки він оголошує в Польщі. Для нього така робота добре відома. Минулого року польська молодь працювала на цвинтарі в місті Літин Вінницької області. Списки похованих є дуже потрібні, адже за результатами минулорічної поїздки до пана Тадеуша звертались люди, котрі шукають своїх родичів, похованих на території України.

 Окрім праці, Щирецькою селищною радою делегації було запропоновано програму відпочинку: поїздку у місто Львів з відвідинами Личаківського цвинтаря, проведено екскурсію по старій частині міста. У вільний від роботи час студенти відпочивали у Львівському аквапарку. Також здійснювалися поїздки в Олеський замок, на скелі Довбуша в Бубнище Івано-Франківської області.

Слід відзначити, що молоді люди із захопленням сприйняли виставу-балет “Створення світу” у Львівському театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. У театрі студенти оглянули дзеркальну залу, були приємно подивовані, що архітектором споруди театру був поляк Зигмунд Горголевський.

Делегація побувала на службі Божій у костелі святого Станіслава та на літургії у церкві Пресвятої Трійці у Щирці. Також студенти відвідали Щирецький музей пам’яті жертв сталінських репресій. Гості з цікавістю слухали розповідь директора музею пані Кривченко Надію.
Тиждень минув швидко, у суботу 13 липня молодь побувала у розважальному центрі “Зустріч” на дискотеці. Молоді поляки швидко знайшли спільну мову із своїми однолітками із Щирця, де, за їхніми словами найгарніші дівчата.
У неділю вранці втомлені, але щасливі члени польської делегації відбули додому.

Попович Володимир. 

Візит щирецьких дітей до Єльч-Лясковіце.

В рамках співпраці міст Щирець та Єльч-Лясковіце (Jelcz-Laskowice) 29 дітей зі Щирця гостювали у Польщі з 18 по 26 липня 2013 року. Господарі запропонували нам надзвичайно цікаву та насичену програму відпочинку. У перший день візиту відбулася зустріч з Урядом гміни Єльч-Лясковіце на чолі з бургомістром Казіміром Путирою. Влада міста влаштувала нам теплий прийом. Бургомістр у своєму виступі привітав дітей і наголосив на тому, що діти – це наше майбутнє, і він щасливий від того, що таким чином ми будуємо добросусідські відносини і спільне майбутнє.

 Представники влади побажали нам хорошого відпочинку і відбувся обмін подарунками.

  Фортеця міста Клодзко та “Печера ведмедя”.

Першою нашою поїздкою була подорож в місто Клодзко (Вікіпедія). Ми відвідали середньовічну фортецю.

  Мандруючи мальовничими вуличками міста, ми зустріли наших земляків-музикантів з міста Рівного. Спільно з ними ми заспівали кілька українських та польських народних пісень. “Ти ж мене підманула”, “Гей, соколи” луною відбивалися у вузеньких вуличках старовинного містечка. Перехожі зупинялися, слухали, танцювали, потім бурхливо аплодували “вуличним артистам”.

І знову приємно подорожуємо Польщею. Дорогами Судет прямуємо до “Печери ведмедя”.

  Назва печери походить від того, що в ній були знайдені кості доісторичного ведмедя. Печера вразила нас підземною красою, яка формувалася десятками тисячоліть. Сталактити, сталагміти та сталагнати печери перетворилися у чудотворні палаци, завмерлі казкові постаті, чисті, дзвінкі озерця, ба, навіть такі, що формою нагадували смачну піну капучіно. Побачене вразило нашу уяву; температура повітря у печері становить +6 градусів Цельсія цілорічно, вологість близька до стопроцентної.

 Пробувши 40 хвилин під землею, ми кулею вибігали назустріч сонцю і теплу.

  Надзвичайно смачними були пишні булочки та канапки з шинкою, яблука, які видали нам завбачливі господарі перед тривалою поїздкою. Дорога до бази в Хваловіцах (2 години) минула непомітно. Малята співали в автобусі пісень, старші діти гучно обмінювалися враженнями.

Попович Володимир. 

Біографічні факти.

Нар. 19.08.1930 р. у м.Барвінкове Харківської обл. В роки війни перебував у евакуації в Казахстані як член сім’ї партизана. У 1944 – 1946 рр. мешкав у Щирці Львіської області з батьком – головою Щирецького райвиконкому. Навчався у Щирецькій середній школі, де закінчив 8-й клас. У 1946-1948 рр. – вихованець Одеського артпідготовчого училища, в 1951 р. закінчив Хабаровське артучилице, де отримав звання лейтенанта.

У1951-1976 рр. служив офіцером артилерії в частинах Донського, Північно-Кавказького, Далеко-Східного військових округів, зокрема у Сталінграді (Волгограді), на Сахаліні, Курильських островах, в Амурській області. 1973 р. закінчив заочне відділення історичного факультету Благовєщенського державного педагогічного інституту. Від 1977 р. підполковник запасу, у відставці, мешкає у Львові. Працював воєнруком ПТУ облпобутупраління, співробітником Львівського історичного музею, начальником управління кадрів міжобласного управління «Вторкольормет», у 1989-2011 рр. – науковий співробітник Інституту українознавства НАН України. Сфера досліджень – військова історія України, національно-визвольних змагань першої половини XX сг. Автор і співавтор 25 книг, понад 200 публікацій в пресі, зокрема, зарубіжній, близько 400 статей в енциклопедіях. Відзначений президентом України В.Ющенком урядовою нагородою – орденом «За заслуги».
В лютому-квітні 2012 р. пербував у Щирці і займався творчою працею.

Турнір назвав кращих.

У Пустомитах відбулись змагання серед команд ДЮСШ району. Були представлені три школи – «Тризуб», «Надія», «Юність». Турнір проходив в рамках до Дня молоді.
Юнаки змагалися у двох вікових групах. У старшій найкраще виступили футболісти. ДЮСШ «Юність» з Пустомит, другі – ставчанці, треті – щирчани. У молодшій групі особливо себе проявив, перемігши усіх суперників – колектив «Тризуб» з Верхньої Білки на чолі із капітаном Максимом Мудрим (на світлині).

У конкурсі пробивання ударів на точність переміг Остап Дідик зі Ставчан, у жонглюванні м’ячем не було рівних Роману Ценю зі Щирця.
Усі учасники були нагороджені кубками, медалями, грамотами. Організатором турніру виступив відділ освіти, молоді та спорту райдержадміністрації.
Оксана ШПИГУЛЬСЬКА

Щирець перемагає Пустомити.

Подвійну перемогу здобув ФК «Щирець», обігравши колектив з Пустомит. Першими здолали суперника юнаки. Показавши змістовну комбінаційну грувони тричі посилали м’яч у ворота пустомитівчан. Були ще моменти відзначитися, але гостей рятував воротар, або неточними були удари господарів.
У грі дорослих команд з перших хвилин щирчани захопили ініціативу. Це у середині тайму принесло свої плоди. В одній із атак гості у штрафному порушили правила проти форварда ФК «Щирець» . Вирок влучно пробив Андрій Сірак. Опісля і надалі володіли ситуацією.
Принаймі двічі мали шанс ще забивати у першому таймі. Не вийшло. У другій половині гри
ініціатива ніби була за пустомитівчанами, та щирчани тактично грамотно захищали. І довели поєдинок до перемоги.
Л.ТЕСЛЮК

Користь і шкода арахісу.

Також як сухофрукти, горіхи є улюбленими ласощами багатьох з нас. Яким горіхам віддаєте перевагу ви? Чи багато вам відомо про горіхи, які ви їсте? Давайте дізнаємося про користь і шкоду арахісу. Він також відомий як земляний горіх, є однорічною бобовою рослиною, плоди якого виростають під землею.
Як росте арахіс?
Яким же чином плоди арахісу потрапляють під землю? А дуже просто. Арахіс цвіте досить незвичайними самозапилюваними квітками, їх дуже багато, але дати плоди здатні лише самі нижні з них. Запліднені зав’язі квітки розростаються і пускають довгий стрижень – гинофор. На протязі тижня він росте вгору, потім згинається у бік грунту і проростає в неї на 9-10 см. в глибину. Там арахіс і дозріває, у вигляді циліндричних бобів з перехопленнями. У кожному з бобів по кілька насінин, від 2 до 4 штук, кожне вкрите індивідуальної оболонкою.

Шкаралупа арахісових бобів тверда і не розкривається, її малюнок у вигляді сіточки нагадує павутину, та й сама назва горіха – «арахіс», швидше за все, походить саме від грецького слова «арахна» – павук. Враховуючи, що арахіс росте в жарких країнах, цілком логічно, що горіх ховається під землею, там його плоди надійно захищені від жаркого і сухого повітря.
При зборі арахісу, з ним поводяться, немов з картоплею, тобто, викопують горіхи картоплекопачем, ну або плугом і вилами. Боби прямо на місці чистять від землі і сушать, щоб уникнути утворення цвілі. Сушать арахіс зазвичай, у перебігу цілого місяця, все залежить від погоди і стану самих горіхів. Коли вологість насіння буде близько 15%, боби механічним способом відокремлюють від пагонів.
Росте арахіс в Китаї, Південній Африці, Індії, Аргентині та США. Якщо говорити про обсяг, то в цьому випадку лідером з виробництва арахісу вважається Китай, а от за якістю одним з найкращих є арахіс, що вирощують в США і Аргентині. Садять арахіс в листопаді, а збирають урожай у квітні-травні, в червні він повністю готовий до транспортування.

Корисний складу арахісу.
Арахіс містить набагато менше жиру, ніж багато інших горіхів. До складу арахісу входять: вітаміни В1, В2, РР і D, мінеральні речовини, насичені і ненасичені амінокислоти. У арахісі велика кількість водорозчинної фракції, що указує на повноцінність білка в даному виді горіхів, високу його перетравлюваність і хорошу засвоюваність організмом людини. Калорійність арахісу дорівнює 610 калорій на 100г.
Користь арахісу.
 Усі корисні речовини, які знаходяться у складі арахісу, необхідні для повноцінної роботи серця, печінки та інших органів і систем. У арахісі містяться речовини, які підвищують згортання крові. Вчені довели, що після підсмажування арахіс стає набагато кориснішим для здоров’я: кількість поліфенолів, які містяться в ньому, зростає на 20-25%. Арахіс і арахісова олія мають жовчогінну, противосклеротичну дією, благотворно впливають на статеву потенцію, покращують пам’ять і увагу. Арахіс збільшує поріг слухової чутливості. Користь арахісу відчутна при сильному виснаженні організму.
Шкода арахісу. Протипоказання.
Арахіс не рекомендується при артриті, артрозі і подагрі. Так само, арахіс може завдати шкоди при зловживанні, його активне вживання може стати причиною появи зайвої ваги або навіть розвитку ожиріння. Ніколи не забувайте про почуття міри.
Зверніть увагу на те, що приготоване з арахісу «молочко» корисно при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а вживання самого арахісу при тих же захворюваннях, може завдати шкоди, тому що в ньому багато клітковини, яка є подразником слизової оболонки ШКТ.
У арахісі налічується близько тридцяти білків-алергенів, а прожарювання і інша обробка горіха, збільшують в ньому шкідливі алергенні властивості. Слід дуже обережно вводити арахіс в раціон маленьких дітей, їх організм ще не в змозі переварити повністю всі компоненти арахісу, що теж може призвести до розвитку алергії.
Де застосовують арахіс?
Люди давно навчилися застосовувати арахіс в домашній кулінарії. Його додають в різні салати, приправи і соуси. Використовують як начинку для випічки і м’ясних страв. У промисловості арахіс також широко використовується: хлібобулочні вироби добре поєднуються з арахісом, з макухи готують найсмачнішу арахісову халву, його додають в цукерки. Дуже популярна арахісова паста, вона в основному складається з меленого насіння арахісу. Підсмажений арахіс сам по собі є ласощами, його використовують при виготовленні тортів і навіть морозива. Підсмажений арахіс прийнято подавати до шампанського. Ви можете підсмажити арахіс самі, спробуйте, це нескладно.
Як смажити арахіс?
Обжарювання арахісу запобігає розвитку на ньому грибків цвілі, особливо якщо у вас виникли проблеми з його зберіганням. Відомо, що правильно посмажений арахіс краще засвоюється. Розігрійте духовку до температури 75 ° С і помістіть в неї арахіс на 15-20 хвилин, кілька разів можна перемішати його, ось і весь секрет. При такому простому способі смаження збережеться вся користь арахісу.
 Арахісова олія.
Арахіс зазвичай вживають у смаженому або вареному вигляді, але в основному його вирощують з метою отримання олії.
 Арахіс – це олійна рослина. З однієї тонни насіння отримують близько 300 кілограм олії, яку за якістю можна порівняти лише з олією оливковою . Арахісову олію застосовують у консервній, кондитерській, маргариновій промисловості, а також в аптечній практиці. Найгірші його сорти використовують у приготуванні мила.
Як вибрати арахіс?
Купити арахіс можна скрізь: у магазині і на ринку, в шкаралупі і без неї, в упаковці або на вагу. Головне переконайтеся, що на горіхах немає слідів комах. Арахіс не повинен бути вологим. По можливості, понюхайте, чи немає затхлого і згірклого запаху цвілі.
Якщо ви бажаєте купити арахіс в шкаралупі – потрясіть його. По-перше, він повинен бути досить важким. По-друге, він не повинен дзвінко гриміти, це означає, що ядра арахісу пересушені. На шкаралупах не повинно бути тріщин і потемнілих плям.
Залежно від місця зростання, арахіс може сильно відрізнятися за смаковими якостями, формою і розміром. Арахіс великий і довгастої форми – родом з Китаю, але ядра позбавлені смаку і прісні. Індійський арахіс – солодкуватий, але дуже невеликий. Арахіс поширеного сорту «Раннер», привезений з Аргентини, вважається самим збалансованим за формою, розміром і неповторним за смаковими якостями.

 Прогулянка центром Вроцлава.

Наступного дня ми поїхали у Вроцлав. Перекладач-гід Оля розповідала нам про архітектурні пам’ятки площі Ринок.

Перед нами постав пам’ятник Олександрові Фредру, славнозвісному польському драматургу, почесному громадянину міста Львова. Пам’ятник було спочатку споруджено на площі Академічній у Львові, навпроти давнього палацу Фредрів, де тепер пролягає вулиця Фредра, на місці давньої криниці. Урочисте відкриття відбулось 24 жовтня 1897 р. Після ІІ Світової війни пам’ятник перевезли до міста Вроцлав, де він знаходиться і сьогодні. 
Старші діти милувалися різноманітними будинками, збудованими у різних архітектурних стилях, а маленькі рахували гномиків. Про них особлива історія.

Гноми у Вроцлаві появилися не випадково. У вісімдесятих роках минулого століття у Польщі діяв опозиційний рух “Оранжева альтернатива”. Активісти руху малювали на парканах і стінах карикатури у вигляді гномів в помаранчевих ковпачках, роздавали шапки гномів. 
Це мало свої наслідки: жителі Вроцлава полюбили маленьких чоловічків, які символізували добро, і відтоді гноми стали справжнім символом міста, символом боротьби за справедливість. Перша фігурка гномика як маленького жителя Вроцлава появилася у 2001 році. Відтоді мешканці міста вважають, що гноми приносять удачу та процвітання Вроцлаву. Кількість гномів постійно зростає. У Вроцлаві навіть випущені путівники де вказані точні місця розташувань цих казкових чоловічків.
Далі Оля провела нас до Тумського (Кафедрального) острова – найдавнішої частини Вроцлава.

Ми з цікавістю слухали розповідь Олі про Зелений міст з колодками наречених.

Гуляючи вечірніми вуличками Тумського острова, ми відчували себе середньовічними жителями міста. Перед нами постала загадкова фігура ліхтарника, який поважно один за одним запалював голубі вогники в газових лампах освітлення вулиць.

Говорять, що це єдине місце в Європі, де щовечора вручну запалюють газові ліхтарі.

 Канікули в Польщі. Частина 1.

Попович Володимир

З досліджень Кіма Науменка.

Закінчення. 

початок тут

Становище в Західній Україні турбувало першого секретаря ДК КП(б)У М.Хрущова, який завіряв Сталіна, що звіти НКВС про повстанський рух перебільшені й з УГІА буде покінчено до кінця війни. Він неодноразово здійснював поїздки в регіон, проводив широкі наради, ставив жорсткі завдання. У першій половині листопада 1944 р. – він відвідав Щирець у супроводі львівського керівництва, зокрема першого секретаря обкому партії І.Грушецького, та потужної охорони. М. Хрущов був у військовій формі з погонами генерала-лейтенанта, займав тоді посади першого секретаря ЦК КП(б)У й водночас Члена Військради 1-го Українського фронту. Згодом прибулі зайшли до кабінету голови райвиконкому. Йшлося про повстанський рух на території району. Є.Науменко доповів про ситуацію, відповів на запитання щодо можливих заходів для поліпшення становища. Водночас, повідомив, що напередодні закінчився триденний бій під Великою Горожанкою — на межі між Щирецьким і Миколаївським районом. Там полк прикордонних військ за участю танків і авіації розгромив школу командирів боївок УПА чисельністю понад 200 бійців. Пізніше Науменко розповідав, що коли вони приїхали на місце бою, Хрущов ходив лісом, розглядав трупи. Біля одного зупинився й попросив подати йому планшетку з паперами вбитого, як виявилося повстанського командира – районного провідника.
Наступного дня на широкій нараді у Львові, він зачитав один з виявлених документів – доповідь Щирецького районного провідника ОУН, в якій відзначалося, що повстанцям діяти на території цього району, близького до Львова та більша частина якого була без великих лісів, дуже складно. Крім того, в районі ведеться потужна пропагандистська робота, спрямована проти повстанського руху. Керівництво району усіляко намагається своїми діями і заходами прихилити на свій бік населення, у ході відновлення радянської влади шукає опору серед певної групи населення, насамперед збіднілого селянства. Великі сподівання радянська влада покладала на розвиток національної культури і освіти, чим привертала молодь, особливо студентську, яка отримала широкі можливості для вищої освіти. М. Хрущов схвально висловився про діяльність керівників Щирецького і Городоцького районів, привів їх як приклад для інших. Між іншим, серед тих документів був план захоплення Щирця і його керівників, зокрема Ф.Журби та Є.Науменка. Хрущов вимагав рішучо посилити боротьбу з повстанським рухом під особисту відповідальність керівників усіх рівнів.
Саме після цієї поїздки М.Хрущов у листі від 15 листопада доповідав Сталінові про її результати. Він наголошував, що в результаті великих зусиль органів НКВС і НКДБ до кінця року знищено 45,7 тис. і захоплено у полон 38 тис. „бандитів”, 12 тис. склали зброю і явилися з повинного. Але збройний опір радянській владі не вщухає, Хоча Верховний Головнокомандувач звинувачував його у „м’якотілості”, саме Хрущов, щоправда, за проханням секретарів обкомів Грушецького і Бегми, запропонував впровадити „Трійки” у складі секретаря обкому партії, начальника НКВС і прокурора області, смертні вироки яких без суду виконувалися б негайно. У листі до М.Хрущова від 6 листопада 1944 р. І.Грушецький скаржився, що загони УПА і підпілля ОУН суттєво гальмують радянізацію і пропонував ужити прилюдні страти повстанців і підпільників, а їх сім’ї висилати до Сибіру. Секретар ЦК виклав Сталінові ці пропозиції, крім того, вважав за необхідне утворити військово-польові гуди, які б оперативно розглядали справи й виносили вироки.
Відтак, 31 грудня 1944 р. працівники НКВС привезли зі Львова захопленого в Попелянах 19-літнього повстанця Василя Фітьо, який прийшов додому з лісу помитися й переодягнутися. Але хтось його видав. Енкаведисти, які приїхали зі Львова, зібрали людей і після оголошення вироку прилюдно повісили в центрі Щирця на площі Ринок на електричному стовпі біля приміщень райвиконкому і райкому партії. Автор цих рядків був свідком страти, чув як перед смертю хлопець встиг крикнути: „Погибаю невинно… Слава Україні!..” У Непричетні до цих брутальних акцій Ф.Журба, Є.Науменко, С.Герасимов та інші керівники району були надзвичайно обурені жорстокими діями обласних органів НКВС і НКДБ, говорили керівникам силових структур у Щирці Єрофеєву, Сушкові, Кащеєву, що їх львівські обласні керівники без будь-яких узгоджень з місцевою владою „приїхали, повісили й поїхали, а як нам завтра працювати з людьми й дивитися їм в очі?” Незважаючи на вирок, згідно якого труп повинен був висіти три дні, його було вночі знято.
Сталося так, що саме в новорічну ніч на Щирець з боку причілка Острів налетів повстанський загін чисельністю 60-70 осіб, зняв вартового „стрибка” Григорія Сиротяка, який без перешкод підпустив їх до себе й розмовляв з ними. Після цього повстанці напали на великий двоповерховий будинок, де мешкали майор Герасимов і начальник НКДБ капітан Кощєєв, а офіцери райвійськкомату голосно відзначали Новий рік. Повстанці гранатами рознесли веранду, намагалися розбити вхідні двері й водночас відкрили вогонь із кулеметів і автоматів по вікнах. Але невдовзі потрапили під вогонь невеликої групи солдатів та озброєних працівників районних органів. Слід відзначити, що діяв повстанський загін невдало, втратив у бою п’ятьох бійців убитими й відступив у Сердицький ліс зі своїм обозом, в якому був зібраний в с. Острові теплий одяг.
Варто зауважити, що рух опору провадив досить широку пропагандистську роботу, випускав і розповсюджував масу літератури і листівок антирадянського змісту із закликами до всенародної боротьби зі сталінським режимом. Зокрема, у київському архіві СБУ виявлено велику кількість звітів суспільно-політичного проводу Щирецького району про розповсюдження у вересні 1946 р. 2000 примірників різної пропагандистської літератури, з них 40 звернень до вчителів і 100 – до учнів Щирецької середньої школи. (Одна з листівок: „Смерть зрадникам-комсомольцям” потрапила в руки автора цих рядків, який у січні 1945 р. вступив у члени ЛКСМУ й був обраний секретарем першої шкільної комсомольської організації в Щирці). Наступного місяця у райцентрі розійшлися листівки „Братам зі сходу України”. На початку 1947 р. розповсюджено 8500 листівок у селах району із закликами не вступати до колгоспів та 3000 – бойкотувати вибори до Верховної Ради УРСР.
Водночас в операціях НКВС-НКДБ гинули чимало членів повстанських загонів і боївок з Щиреччини. Слід відзначити, що під час так званих чекістсько-військових операцій, облав та інших акцій підрозділів внутрішніх військ НКВС- МВС на території Щирецького району, їх бійці і командири нерідко чинили брутальний терор щодо місцевого населення. Так 2 травня 1946 р. оперуповноважений Щирецького райвідділу МВС Богданов (пізніше вбитий повстанцями) затримав молодшого командира з підрозділу львівської частини внутрішніх військ Володимира Фурмана, який розстріляв жителів причілка Щирця – Острова Марію Підгірну і Григорія Мокрого лише за те, що вони відмовилися для нього зарізати й зварити півня. Злочинця було відправлено під конвоєм до Львова.
Якоюсь мірою пом’якшала ситуація в районі, коли у відповідь на оголошену урядом УРСР після війни амністію, чимало повстанців складали зброю. До цього їх спонукав моральний фактор і втрата надії на перемогу й повалення радянської влади. Виявлені архівні документи, які свідчать, що командувач УПА Роман Шухевич висловлював Степанові Бандері сумніви щодо продовження безперспективної війни з величезними втратами кадрів й схилявся до пропозицій радянської влади в Україні. Ці думки поділяв певною мірою і керівник ОУН. Але втрутилися американці, які категорично висловилися за продовження збройного опору. Під час зустрічей автора цих рядків з останнім командувачем УПА генералом Василем Куком у Києві ( мешкав у двокімнатній квартирі в Дарниці), на початку 2000-х років він згадував, що коли після загибелі у березні 1950 р. генерала Романа Шухевича очолив УПА, теж схилявся до припинення безперспективної збройної боротьби, у ході якої визвольний рух втрачає цінні кадри. Але переконати керівництво у Мюнхені не вдалося внаслідок втручання американців. Отже, повстанський рух, зокрема на Щиреччині, тривав до середини 1955-х pp. Серед архівних документів МВС України виявлені звіти про плани і проведення операцій у березні 1950 р. з метою ліквідації в районі Щирець-Острів боївки „Гуцула”; у квітні 1953 р. – проти місцевих боївок „Михайла” і „Жука” та 1955 р. в районі с.Поляна і Підтемного – чотирьох операцій за участю трьох стрілецьких рот (близько 400 солдатів) Внутрішніх військ МВС УРСР.
Значною мірою впливали на повстанців масові депортації органами НКВС-МВС сімей повстанців і підпільників ОУН в Сибір, які набрали широких масштабів. За перші три місяці 1945 р. було вивезено 6365 сімей, загалом 16522 осіб. А до кінця 1948 р. їх чисельність досягла 25877 сімей – 74799 осіб. Певну кількість сімей Щирецького району, які були пов’язані родинними зв’язками з учасниками повстанського руху та оунівським підпіллям, або являлися потенційними, на погляд репресивних органів, ворогами радянської влади вивезено в Сибір чи на Далекий Схід без узгодження з керівництвом району, щоправда, вже після 1945-1946 pp. Зокрема цілі родини з с. Острова, Глуховецьких, Микитків, Фітьо з Попелян та ін.
 Москва сподівалася остаточно покінчити з рухом опору в регіоні після закінчення війни. Лише до складу Львівського військового округу було передислоковано чотири армії: 1-ша гвардійська генерала А.Гречка, 13-та – генерала М.Пухова, 52-га – генерала К.Коротєєва, 27-ма – генерала С.Трофимовича чисельністю 30-50 тис. вояків кожна, 4-ту танкову армію генерала Д.Лелюшенка, кілька артбригад, одною з яких у Золочеві командував син російського героя полковник Олександр Чапаєв. Військові гарнізони вкрили край щільною мережею. Зокрема у Щирці розмістився 62-й гвардійський мінометний полк (600 солдатів і офіцерів). Але плани використати частини Червоної армії для придушення руху опору не виправдалися. Фронтовики не лише відмовлялися брати участь у каральних операціях, але й нерідко вступали в конфронтацію з енкаведистами, які нерідко чинили брутальний терор. В свою чергу, повстанці часто досить лояльно ставилися до червоноармійців, які потрапляли в полон, забирали зброю, проводили з ними пропагандистську роботу й відпускали.

Редагування: Басюк Оксана.

З досліджень Кіма Науменка.

Продовження.

початок тут

Новою сферою в діяльності Є.Науменка було співробітництво і стосунки з Греко-Католицькою церквою, яка мала широку мережу парафій в районі й потужний вплив на суцільно релігійне населення Щиреччини. Згідно з шематизмами на початок 1940-х років, Щирецький деканат на чолі з о. Володимиром Семківим мав 14 парафій у Бродках, Гуменці, Дмитре, Добряні, Красові, Поляні, Сороках, Хоросно й найбільшу у Щирці, якій підлягали Острів, Лани, Піски, Сердиця. Крім того, в Щирці діяв костел і ксьондз римо-католиків.
Священики часто зверталися до голови райвиконкому з метою встановити стосунки і знайти порозуміння з новою владою, яка не визнавала церкву й усіляко боролася проти неї до повного знищення у східних областях УРСР. Але вона змушена була рахуватися з церквою. Є.Науменко в переговорах з представниками церкви завіряв, що влада не втручається в релігійне життя й ніяких утисків від неї не буде. Водночас, рекомендував дотримуватися лояльності до влади в площині заяв митрополита Андрея Шептицького. Позитивно вирішувалися й майнові питання церкви. Усі храми від першого дня приходу Червоної армії продовжували нормальне функціонування, що позитивно впливало на ставлення понад 21 тис. прихожан району до радянської влади. Між тим, навесні 1945 р. радянська влада повела рішучий наступ на Греко-Католицьку церкву з метою ліквідувати її, а її клір приєднати до православної церкви Московського патріархату. Щоправда, цей процес розгорнувся вже після смерті Є.Науменка. Тоді парох Щирця о. Я.Левицький перейшов до православ’я й, власне, врятував себе, оскільки тих, хто відмовлявся виселяли до Сибіру. А пароха з Добрян о. Леоніда Щирбу, який відмовився переходити в православ’я 23 травня 1946 р., звинуваченого у зв’язках з повстанцями, енкаведисти за наказом В.Кондьовки розстріляли в його хаті й оголосили, що це здійснили нібито „бандерівці” за відмову на сповіді відпустити гріхи.
Закінчення війни не зменшило напруженості в роботі голови райвиконкому. В першу чергу, внаслідок досить потужного опору збройних загонів УПА та оунівського підпілля заходам щодо впровадження радянської системи влади. Щоправда, після закінчення війни керівництво району сподівалося на якусь стабілізацію становища у зв’язку з прибуттям в Щирець військової частини – 62-го гвардійського мінометного полку („Катюш”), якому було влаштовано урочисту зустріч з багатолюдним мітингом. У Є.Науменка склалися дружні відносини з начальником політвідділу полку підполковником Павлом Карпенком, якому він віддав кімнату в своєму будинку і приміщення для трьох солдатів. Політпрацівник організував у кінотеатрі Щирця регулярні, щонайменше раз на місяць, концерти художньої самодіяльності, які дуже подобалися жителям міста і сприяли їх позитивному ставленні до особового складу полку.
Помітною подією у житті Щирця став приїзд українців переселених з Польщі, яким була влаштована тепла зустріч за участю великої людності міста. Ця акція – широкомасштабне і трагічне за наслідками насильне виселення польською владою і місцевими збройними загонами Армії Крайової та шовіністів була результатом домовленості Сталіна з прокомуністичним урядом Польщі. Незважаючи на неодноразові звернення М.Хрущова з пропозиціями залишити ці етнічні землі Україні, заснувати на них нові області, зокрема Холмську, звідки була родом його дружина Ніна Петрівна, він віддав Польщі за соціалістичний вибір велику територію старовинних етнічних українських земель Засяння, Холмщини, Ярославщини, Лемківщини, Підляшшя з містами Перемишль, Холм, Ярослав та ін. Більше того, до Польщі було скеровано спеціальну комісію на чолі з М.Підгорним і представника НКВС Т.Кальненка з відповідним апаратом, яка сприяла полякам у насильницькому виселенні українців, щоправда доповідала у Київ і Москву про злочинні дії польських шовіністів. Проте, їх сигнали залишалися без уваги.
Відтак, з великим співчуттям жителі Щирця слухали на мітингу виступ переселенця Дудка, який зі сльозами на очах розповів, як на станції вже перед виїздом наскочила банда польських шовіністів, вивела з натовпу молодих хлопців, зокрема його синів у віці 19 і 22 роки й розстріляла на очах батьків та всіх переселенців. Його виступ доповнили інші переселенці.
Відновлення радянської влади на західноукраїнських землях проходило в жорсткій боротьбі з її завзятими противниками в особі Повстанської армії, яка нараховувала у 1944 році 40-50 тисяч бійців та досить потужної мережі підпілля ОУН. Загони УПА контролювали значні райони в сільській місцевості, особливо покритих великими масивами лісів. Процес активізації руху опору та збільшення чисельності повстанців значно посилив призов галичан до Червоної армії. Тисячі молодих хлопців втікали в ліси й ставали бійцями.
Боротьбу з повстанськими частинами, а після демобілізації армії генералом Шухевичем у 1947 р. – окремими загонами і боївками, вели війська НКВС партизанські частини з розформованих з’єднань Ковпака, Федорові Маликова та інших, а також створені у кожному райцентрі винищувальні батальйони, щоправда, боєздатність яких була низькою.
Згідно архівних даних в регіоні тоді діяли 20 тис. бійців внутрішніх військ НКВС, 18 тис. бійців винищувальних батальйонів та 26 тис. вояків Червоної армії. Винищувальний батальйон чисельністю близько 200 бійців було створено й у Щирці, який безпосередньо був підпорядкований начальнику райвідділу НКВС Єрофієву. Внаслідок його низької боєздатності, його бійці, звичайно, виконували охоронну службу, зокрема вночі патрулювали вулицями Щирця.
Про масштаби збройного протистояння свідчить документ з московського архіву – доповідь наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії від 12 грудня 1944 р Й.Сталіну. У ній відзначено, що за перші чотири місяці після визволення регіону під час проведених операцій вбито 50.925, захоплено в полон 42.984 „бандитів”. Крім того захоплено гармат – 32, мінометів – 300, кулеметів – 2416, автоматів — 3.349) гвинтівок — 15.263, пістолетів і револьверів — 1.494. Втрати лише особового складу НКВС становили 1.424 вбитими і 1.440 пораненими. Причому, у Львівській області лише від 22 серпня до початку вересня було вбито 4101 повстанців і арештовано 3776, а на 31 грудня 1944 р. кількість вбитих повстанців сягала 12.713, захоплено у полон 10.471.
Як і в інших теренах Західної України, на Щиреччині у міжвоєнні роки існували і досить активно діяли осередки ОУН. На території Щирецького району повстанці контролювали лісисту східну частину району з селами Красів, Попеляни, Підтемне, Черкаси, Глуховець. їх боївки здійснювали поодинокі акції – напади на сільради, новостворені колгоспи, представників району, які у справах повинні були виїжджати в села. Більше того, були випадки нападу і захоплення райцентрів, наприклад Заболотців.27 серпня 1944 р. великий загін чисельністю близько 20,0 повстанців зважився вдень здійснити напад на Щирець. Під час просування від Красіва вони розігнали охорону табору в Дорнфельді (нині Тернопілля Миколаївського району), де перебувало близько 400 військовополонених німців. Цікаво, що коли вони закликали їх взяти участь у операції із захоплення Щирця, ніхто до них не приєднався. Щоправда, німці розійшлися навколишніми селами, але за кілька днів самостійно зібралися в табір.
На підступах до райцентру – у с.Піски, повстанці виявили офіцерів військомату, які на чолі з майором Герасимовим проводили мобілізацію в армію і відправляли колону призивників у Щирець. Повстанці обстріляли й знищили конвоїрів, чим скористалися призивники й розбіглися по домівках. Але досвідченому фронтовикові майору Герасимову вдалося швидко зібрати у Щирці 30-40 озброєних працівників радянських установ та з десяток солдатів, які зайняли оборону на рубежі залізниці і зустріли наступаючих вогнем. Безперечно, вони б не втримали Щирець, якби з сусіднього польського села Семенівки не приспіла запрошена допомога. Станкові кулемети польської самооборони, встановлені на возах, вдарили нападникам у фланг і тил. Крім того, з боку Дорнфельда під’їхала на машинах вислана зі Львова рота енкаведистів. Отже, напад було відбито, причому без втрат для повстанців.
Слід відзначити, згідно свідчень відомого львівського історика Феодосія Стеблія, який у свій час вчителював у Щиреччині, сусідня Семенівка – в 2-х кілометрах від міста, де мешкало 600 польських і всього 17 українських родин, була сильною потужною базою Армії Крайової. Комендант підпоручик Г. Давискиба сформував у селі три озброєні стрілецькі роти. Німці дивилися на це скрізь пальці, бо польська АК у 1943-1944 pp. розгорнула війну проти українців. Семенівський відділ АК нападав на українські села навколо Щирця, вбивав активних селян і навіть священиків. Зокрема, улітку 1943 р. в Ланах поляки замордували активістів читальні „Просвіти” братів Андрія і Михайла Верхоляків, перед Великодніми святами 1944 р. було вбито українську родину в околиці Щирця. Зауважимо, що українські повстанські загони здійснювали відплатні акції, в яких гинули не лише польські бойовики, але й мирні люди, зокрема спалили навесні 1944 р. Гуту Щирецьку. Радянська влада, як і німці, використовувала українсько-польске протистояння, мирилася з існуванням польських бойовиків АК, як це було під час нападу загону УПА на Щирець.
закінчення…

Редагування: Басюк Оксана.

З досліджень Кіма Науменка.

27 липня – в день визволення Щирця, оперативна група працівників Щирецького району вступила до міста.
Слід відзначити, що політична ситуація в районі була складною. Перед втечею із Щирця 26 червня 1941 р. районний відділ НКВС на чолі з Григорієм Поповим розстріляв всіх 28 в’язнів-місцевих жителів, серед них авторитетних громадських діячів Івана Максимовича та Івана Романіва з Пісків, студентів Степана і Семена Гайдучків з Підтемного, Богдана і Михайла Хоминів, Івана Шеремету з Сердиці, діячів „Просвіти” Петра Рибака з Ланів та Михайла Кузя з Пісків, Юрія Тибінку зі Щирця, вчителя Семена Кузя та інших. Всі вони були затримані з різних, часом незначних провин або безпідставно, як підозрілі, і чекали на розгляд справ у судовому порядку в міській тюрмі.
Щирець був одним з найстаріших міст в Україні. Перша згадка про нього відноситься до 1126 р. Від 1423 р. – це місто і центр повіту. 1648 р. через нього до Львова проходило військо Богдана Хмельницького, до якого приєдналося багато хлопців Щирця. Неодноразово його жителі потерпали від набігів кримських татар. Від 1800 р. Галичина входила до складу Австрії. Через місто проходили фронти Першої світової 1914-1918 рр. та українсько-польської 1918-1919 рр. війн, які завдавали людських втрат і руїн. В українців надовго залишилися в пам’яті масакра, яку вчинили вояки австрійської армії — мадяри перед початком Першої світової війни. Тоді були арештовані священики о.Романовський із Дмитре, о. Стебельський з Горбачів, псаломщик Хомин зі Щирця, а також о. Ю.Гуменецького, директора І.Гуменецького, В.Кміцикевича, Ф.Дяківа з Вербіжа. Жертвами терору стали В.Гринчишин, Г.Кордюк, Т.Дубинка, всього семеро жителів Гонятич, І.Сидір з Черкас, В.3аячківський, М.Мокрий, М.Сивенький з Остріва, В.Лазуркевич, АБазиль, М.Кревнюк з Ланів, Г.Курах, М.Деркач, В.Кухарський, Ф.Панчишин, М.Гаврилюк, М.Гріх, М.Кіцань з Сердиці, та багато інших, яких частково вбили чи вивезли у концтабір Талергоф, звідки мало хто повертався додому.
Чимало його жителів брали участь у національно-визвольних змаганнях в лавах Легіону Українських Стрільців, який у 1914-1917рр. воював на російському фронті під гаслами визволення і утворення соборної України. Серед його старшин і стрільців були четар Степан Ющак і художник Осип Курилас зі Щирця, четар Михайло Курах із Сердиці.
Жителі Щиреччини брали активну участь у Першолистопадовому зриві 1918 р., в результаті якого утворилася незалежна Західно-Українська Народна Республіка. А коли Польща напала на молоду державу, вони вступали до Української Галицької Армії. Комісар Національної ради Щирця Володимир Могильницький з поручником УСС Василем Тибінкою, хорунжим Миколою Опокою перебрали владу у місті й вислали на допомогу захисникам Львова сотню бійців під командуванням М.Опоки. Сформована в Щирці сотня четаря Олексія Воробля відбила наступ поляків на Щирець. Згодом під командуванням уродженця Дорнфельда (нині Тернопілля) отамана Альфреда Бізанца на Щиреччині діяла 7-ма Львівська бригада УГА, штаб якої розмістився у Щирці, а її полки і курені дислокувалися в Сердиці, Дорнфельді, Семенівці, Красові. В Щиренькій лікарні розміщувався польовий шпиталь на чолі з уродженцем Підтемного Степаном Гайдуком, Мироном Заячківським (згодом – секретар ЦК КПЗУ, загинув у роки сталінського терору). 17 травня 1919 р. у ході генерального наступу польських військ, бригада змушена була залишити Щиреччину, яку на 20 років окупувала Польща.
Безперечно, роки національно-визвольних змагань не просто запали у пам’ять його населення. Вони спричинили нездоланне прагнення до соціального і національного визволення. Під час польської окупації у міжвоєнні роки 1919-1939 рр. у місті і повіті активно діяли українські культурно-освітні об’єднання, значна частина населення, насамперед, молоді входила в осередки ОУН. Серед героїв монументальної «Історії ОУН» Івана Мірчука наведено про них чимало біографічних нарисів та відзначено їх участь у визвольній боротьбі.
За належність до ОУН і „антидержавну діяльність” польською поліцією у 1930-х роках були арештовані і ув’язнені Юліан Іванчук зі Щирця, Іван Глуховецький з Остріва, та багато інших.
Слід зауважити, що згідно архівних документів Львівського управління польської поліції у Щирці діяв осередок Компартії Західної України. Зокрема, 1933 р. були арештовані і звинувачені в комуністичній діяльності Григорій Сивенько, Петро Курилас, Василь Созанський, Мартин Кулик, Михайло Туркевич, всього вісім осіб. 26 листопада 1936 р. на будівництві залізниці в Щирці були арештовані 13 активістів, різних політичних переконань. Особливістю невеликого міста був національний склад його населення: за переписом 1920-х років у Щирці мешкали 1600 євреїв, 1200 поляків і 1350 українців. Під час окупації нацисти повністю винищили євреїв, близько 400 розстріляли, решту вивезли. До приходу Червоної армії майже не залишилося й поляків.
Отже, соціально-політична ситуація в районі була складною. Ф.Журба, який очолював у 1939-1941рр – райком комсомолу, розповідав, що тоді весь керівний апарат району прибув з Харківщини. Архівний документ свідчить, що секретарями райкому були К.Мосієвич, Г.Невечеренко, П.Булига, а райвиконком очолювали М.Скогаренко, М.Гусаков, В.Цимбал. Райвоєнкомом був П.Алєксеєв. Невдовзі виявилося, що К.Мосієвич зі своїми працівниками проявили себе невдалими керівниками, не змогли завоювати авторитет у місцевих жителів і у квітні 1940 р. першим секретарем райкому став Самуїл Міненко. До речі, згідно даних архіву, тоді було усунено з посад 7 перших секретарів райкомів за низькі морально-політичні і ділові якості. Документи обкому партії свідчили про досить часті випадки аморальної поведінки керівників різних органів і установ, яких інколи виключали з партії. Водночас відзначалося, що деякі голови райвиконкомів, зокрема Щирецького – М.Скотаренко і Яворівського – М.Репетько допускали послаблення у ході „розкуркулення” та депортації явних чи потенціальних ворогів радянської влади. Критиці піддавалася робота зі створення колгоспів: до літа 1940 р. було організовано лише один колгосп у с.Гонятичі, якому були передані будівлі і майно Римо-Католицької капітули. Проте, Щирецький райвідділ НКВС на чолі з Олексієм Горєвим повністю „компенсував недостаток” жорстокими репресіями. Особливо обурювало населення арешти і депортації священиків Греко-Католицької церкви. У львівських Бригідках був розстріляний парохи з Остріва о. М.Коверко та о. Максиміліан з Бродків, заслані у Сибір парохи з Містків – о. П.Кордуба і Щирця – о. В.Бабій. Варто зауважити, що за період вересень 1939-травень 1941 рр., згідно звіту НКВС УРСР у Західній Україні були арештовані 92,5 тис. осіб з них поляків 21,5 тис., українців – 20 тис. і 12,7 тис.євреїв. 62,9 тисяч з них були звинувачені в антирадянській діяльності по так званій ст.58, яка передбачала здебільшого розстріли. 32,5 тис. звинувачені у нелегальному перетині кордону
З гідно з актом комісії з розслідування злочинів нацистських окупантів в районі, підписаного головою комісії Є.Науменком з листопада 1944 р., який виявлено у львівському архіві, за часів нацистської окупації загинули 1063, і вивезено до Німеччини 600 осіб, зруйновано 1350 будинків, з них 470 житлових, спалено 6 шкіл і 7 клубів. Пограбовані і повністю знищені засновані до війни 6 колгоспів, забрано 8оо коней, 500 корів та ін.
У доповіді зазначалося, що в результаті напруженої організаторської роботи здійснено ряд важливих заходів для нормалізації життя в районі. На той день район вже має 26 укомплектованих і діючих сільських рад, до яких входе 71 населений пункт. Детальним обстеженням району виявлено, що його населення становить 17446 осіб. Нараховується 4770 селянських господарств, з яких 2796 – безкінних, 1520 – однокінних і 700 – не мають коров. За цей час, тобто менш ніж за місяць роботи, райвиконком наділив 1127 селянських господарств землею у кількості 3250 га. Однак залишається чимало невирішених проблем, насамперед, забезпечення селян тягловою силою.
28 серпня Є.Науменко доповідав про стан підготовки до нового навчального року в системі народної освіти. Він повідомляв, що до початку навчального року в районі відкрито 25 шкіл, з них середніх – 1 в Щирці, неповних середніх ( 7 класів) – 9 і початкових (4 класи) – 15. В них будуть навчатися практично всі взяті на облік 3160 учнів. Усі школи укомплектовані вчителями. Всього їх нараховується 76, з них більшість – 51, з місцевих жителів, які мають відповідну освіту. 25 вчителів, зокрема керівництво районного відділу народної освіти, надіслані із східних областей. Зауважимо, що у звіті до Москви вже 19 січня 1945 р. нарком освіти Павло Тичина повідомляв про 7000 вчителів, надісланих із східних областей України, 906 тис. підручників та ін., а також про виділення 7,6 млн. карбованців на освіту в західному регіоні. У Львівській області, доповідав він, відкрито 916 шкіл для 130 тисяч учнів. Слід доповнити, що заходи у розвитку освіти сприймалися населенням позитивно, оскільки українські діти отримали реальну можливість навчатися в школах і вузах на рідній мові. Проте, явна недовіра до місцевих кадрів у галузі освіти спричиняла до відчутного незадоволення, оскільки велика кількість місцевих досвідчених педагогів усувалася від освітянської діяльності, а на їх місце прибували зі східних областей часом молодих після закінчення вузів, недостатньо підготовлених до праці в складних умовах ситуації в регіоні. Більше того, надалі були випадки терористичних акцій повстанських боївок проти прибулих зі сходу вчителів.
Отже голова райвиконкому звітував, що в райцентрі відкрилися середня школа, дитячий будинок на 26 дітей, лікарня на 20 ліжок.
Архівні документи свідчать, що до кінця 1944 р. – Щирецький район виконав план сільськогосподарських податків на 196%, військовий податок – на 140%. При плані передплати на Державну позику 450 тис. крб., фактично було виконано – 618 тис. крб. Було зібрано 440 тис. крб.. на танкову колону „Радянська Львівщина”. Отже, за підсумками роботи за серпень-грудень 1944 р. Щирецький район зайняв ІІІ місце серед 50 районів Львівської області.
Високі результати досягалися напруженою роботою в селах району, що було пов’язано з ризиком для життя, оскільки в лісах, особливо східної частини району, активно діяли підрозділи УПА.
продовження…

Редагування: Басюк Оксана.

Його серце віддане Україні.

 Восьмого серпня Григорію Мацейку, уродженцю Щирця, виповнилося б 100 років з дня народження. Його ім’я сьогодні носить одна з вулиць селища. У місцевій школі №2, де навчався, три роки тому з ініціативи Крайового братства ОУН-УПА, при активній підтримці депутатів районної ради відкрито бронзову меморіальну дошку українському герою. Це відзнака за мужність і відвагу. Занесений до списку видатних націоналістичних діячів.
Відважний щирчанин став відомим ще замолоду, здійснивши у 21 рік замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, одного з катів українського народу. Чимало книжок, статтей написано про цей вчинок та про життя щирецького месника.
Операція щодо ліквідації польського міністра готувалася у надзвичайній секретності. Лише невеликій групі людей було відомо про цей план. Особисто Степан Бандера керував операцією.
Сам зустрівся з кандидатами, які мали виконати це важливе завдання. Було їх кілька: насамперед зверталась увага на відвагу, патріотизм, відданість, вміння володіти зброєю і влучно стріляти. При потребі навіть віддати життя за ідею.
Характеристика Григорія видалась найбільш привабливою. Мав і гарну статуру. Заняття спортом, особливо гімнастикою, пішло на користь. Виділявся і освіченістю. Закінчив сім класів ліцею та три класи технічного училища.
Працював цинкографом у друкарні «Унія» у Львові.
Отримав псевдо «Гонта». А ще називали його «везунчиком».
У дитинстві Грицька називали зірви-головою. Був лідером компаній. Завжди придумував щось надзвичайне, що вражало друзів і дорослих. Вже у шестирічному віці видряпався на величезного дуба, що ріс на подвір’ї. Дерево довгі роки не зрізали. Казали, що це пам’ять про Григорія.
Коли трохи підріс, на сам Великдень, коли церковна процесія вирушила на цвинтар, по громовідвідному дроті виліз на купол церкви. Дорослим це було складно зробити. А йому ніби забавка. Дід хоча його дуже любив, все ж таки «почастував» різками.
Зростав в багатодітній родині, батько Іван та мати Агафія не мали часу, щоб сину приділяти багато уваги. Та з дитинства прищепили йому любов до України. З шістнадцяти років виховувався у бездітної тітки по матері Ганни Чучман та її чоловіка Євгена, які проживали у Львові.
Пройшовши ретельну підготовку, у перші дні червня Григорій вирушив на завдання у Варшаву.
Хоча у місті був уперше, легко ним пересувався. «Вчителі» гарно його підготували. Оселився у приватному готелі.
Документи подав на прізвище Володимира Ольшанського, який закінчив Львівську гімназію і живе у Львові по вулиці Карпінського, 21. Щоб в обслуговуючого персоналу не виникали підозри, до готельного сейфу здав портфель і частину грошей. У готелі лише ночував, а весь
день був у місті, разом з однодумцями стежили за місцем роботи Броніслава Перацького. Зауважили, що міністр часто обідає, відпочиває у кав’ярні «Клуб приятелів». Оскільки це було недалеко від роботи, сюди йшов пішки або під’їжджав автомобілем. І головне – без охорони. Цей шанс вирішили використати.
… П’ятниця, 15 червня 1934 року, міністр Б.Перацький о 15 годині 40 хвилин під’їхав на обід, зустрітись з друзями, поспілкуватися. Недалеко від кав’ярні, читаючи газету, походжав високий юнак. На нього ніхто не звертав уваги. У правій руці тримав па-кунок, загорнутий у папір. Це була саморобна бамба.
З нею він мав підійти до міністра і підірвати її. Та запал не спрацював. І коли Б.Перацький вже йшов сходами, незнайомець підійшов до нього впритул і пролунало три постріли з револьвера. Міністр похитнувся і лицем упав донизу. Швейцар, побачивши трагедію, наробив крику і вказав на юнака, який тротуаром спокійно віддалявся від місця події. Юрба кинулась за ним. Хлопець, почувши кроки, почав утікати. Відкрив стрілянину по переслідувачах. Постріли їх вгамували. Втікач відбіг на безпечну відстань. На його щастя над’їхала вантажна машина. Юнак, добре фізично підготовлений , маневруючи вузькими вулицями, забіг в один із під’їздів, швидко змінив верхній одяг і вибіг з іншого боку вулиці…
Польська поліція до затримки українського месника залучила своїх кращих криміналістів. Незабаром були арештовані практично всі учасники замаху. Поліція дізналась, що під псев- до Ольшанський скривався цинкограф Львівської друкарні «Унія» Григорій Мацейко, житель Щирця.
Уникнувши пасток, Григорію вдалося із Варшави добратися до Любліна, а звідти – до Львова. Тут деякий час переховувався на одній із винайманих квартир. Кілька днів, як доводилося чути, був у Щирці.
Але перебував не вдома, а на жидівському цвинтарі.
Ніхто про це і не здогадувався. Та арештовано було все більше людей. Кільце, як кажуть, звужувалося.
Було прийнято рішення його переправити за кордон. Крайовий провід ОУН доручив це зробити членам Ярославу Раку та Катерині Зарицкій. На початку серпня 1934 року в Карпатах його переправили в Чехословаччину, де його зустрів діяч ОУН Ярослав Барановський, звідси у Францію і через океан в Аргентину. Проживав у містечку Ланус, мав паспорт громадянина Литви Петра Книша.
Був одружений з українкою. Дітей виховував в українському патріотичному дусі. Помер молодим 11 серпня 1966 року у віці 53 роки.
Взагалі тоді, у відповідь на атентант, польська поліція арештувала 900 осіб,
120 оунівців було кинуто в концтабір у Березі Картузькій. Судили Степана Бандеру, Миколу Лебедя,
Миколу Климишина, Катерину Зарицьку, Дарію Гнатківську та ін. Перших двох,
а також Ярослава Карпинця, було засуджено до смертної кари. Та за амністією замінили довічним ув’язненням. Чимало підсудних отримали по 7-15 років тюрми. Вони трималися стійко, виступали лише українською мовою і вигукували гасла: «Хай живе Україна!» та ін. Вийшли на волю у 1939 році під час розвалу Польщі.
Українська та закордонна преса приділяла процесу значну увагу. Зокрема американська «свобода» відзначала: «Поляки цей процес капітально програли. Бо до діла мають вони із сильним, організованим рухом, в авангарді якого ступає молодь».
…Зараз у Щирці живе племінниця українського героя – пані Люба. Вона збирає матеріали про свого родича. Має вже чимало вирізок з газет, журналів. Може ще хтось відгукнеться і розповість про невідомі факти із життя Григорія Мацейка. Український месник спочиває у вічності далеко за океаном. Хочеться вірити, що прийде ще час, і його вшанують в Україні, як національного героя, перевезуть на батьківщину його тлінні останки.
Р.СКОЧИЛЯС

Парк юрського періоду в Красєйові (під Ополем).

Ранок 23 липня розпочався жваво. О 10 годині 15 хвилин приїхав за нами автобус з веселим та жартівливим водієм Болеком. Ми вирушили в мандрівку. Через дві години автобус зупинився біля воріт парку, який має назву “JuraPark”.

Все навколо було загадкове. Екскурсовод запросила нашу групу у поїзд, який провіз нас у минуле “Тунелем часу”. В “Тунелі часу” перед нашими очима пройшли моменти від Великого вибуху у Всесвіті до створення галактик, Сонячної системи, утворення планети Земля і появи на ній життя. Виїхавши з тунелю, ми потрапили на стежку, навколо якої “бродили” різноманітні види динозаврів натуральної величини. Ми опинилися в світі гігантських істот, які заселяли планету мільйони років тому. Те, про що ми чули, читали, було навколо нас.

Проходячи стежкою (протяжністю 1500 метрів), розглядаючи доісторичних тварин, ми тішилися з того, що ці гіганти всього лише макети, ідентичні копії тих, що жили в минулому.

Останньою експозицією парку є 5-D батискаф. 

Через оглядові вікна батискафу ми бачили, як навколо нього плавали, граючись, гігантські доісторичні ящури. Вони, здавалось, так і хотіли рознести підводний пристрій. І це, мабуть, їм би вдалося (після чергового удару мордою в ілюмінатор скло не витримало, тріснуло, і батискаф почав сильно хитатись), але засвітилося світло, відчинилися двері і ми знову, вкотре повернулися в сьогодні.
А сьогодні – це різноманітні гойдалки, сонце, вода, морозиво.

І все це також знаходиться на території парку, на другій його половині.

Після відвідин сувенірних крамниць,

радісні діти підходили до автобуса, де їх чекали привітний Болек,

і свіжі, як кажуть поляки, “пишні” булочки.

Канікули в Польщі. Частина 1.

Попович Володимир.

 Від січових стрільців до Абверу. 

Початок

На початку лютого 1920 р. нависла нова загроза – Червона армія вела широкий наступ, а денікінці панічно відступали до Одеси. Командувач УГА генерал Микитка планував вивести армію в Румунію, але її утримували на Україні 25 тисяч хворих по всьому Правобережжі. 6 лютого в Чичельниках 40 старшин УГА зібралися на нараду. Головувати доручили А.Бізанцу. Після п’ятигодинної дискусії 28 учасників наради висловилися за приєднання до угоди Вінницького ревкому УГА з радянським командуванням. Згідно з ним УГА переходила на бік червоних, зберігаючи автономію і продовжуючи діяти на польському фронті. А.Бізанц від голосування утримався. 7 лютого частини 14-ї армії Уборевича і кіннота Котовського вступили в район дислокації галичан. Вибору вже не було: Галицька армія стала червоною.
Отже, підполковник А.Бізанц опинився у складі Червоної армії. Після реорганізації на початку березня ЧУТА складалася з трьох бригад. 7-ма Львівська увійшла до 1-ї бригади УСС як 7-й полк. Командиром бригади став колишній начальник штабу УГА полковник
А.Шаманек, а начальником штабу призначено А.Бізанца. Згідно з даними Російського державного військового архіву в Москві, вона нараховувала 4420 старшин і стрільців. 31 березня галичан скеровано на польський фронт під Чуднів, де бригада увійшла до складу добре знайомої 44-ї стрілецької дивізії, якою після Щорса командував І. Дубовий.
Треба зазначити, що командування зустріло галичан привітно, їх порядок і дисципліна вразили червоних командирів. До речі, у квітні командиром бригади призначено колишнього старшину легіону УСС М.Барана, а політкомісаром – також січовика Я.Струхманчука. Галицьку секцію у політвідділі дивізії очолював колишній командир Кошу УСС Н.Гірняк. На початку квітня А.Бізанцу довелося познайомитись з командиром М.Мураловим і членом Військради В.Затонським, які перевіряли боєздатність бригади і були задоволеними, до того ж Муралов заявив, що такого доброго війська ще не бачив. Попри всі труднощі, яких зазнали галичани під червоними прапорами, вони мали здебільшого добрий настрій: адже йшли визволяти рідний край від поляків. Хоча були й інші думки, які призвели до подій 24 квітня 1920 р.
У цей день 2 і 3-тя бригади ЧУТА зробили спробу приєднатися до Армії УНР, яка діяла в тилу більшовицьких військ на Правобережжі. Вона закінчилася трагічно. Бригади, отримавши серйозні удари червоних і поляків, потрапили у польський полон. У день заколоту в 1-шу бригаду прибули І.Дубовий і В.Затонський з наміром її роззброїти. Але М.Баран та А.Бізанц зуміли їх переконати, що галичани битимуться проти поляків. І дійсно, бригада боронила свої рубежі, поки не відступили сусідні таращанці. 27 квітня її оточили, але вона з боєм вирвалася. Більше ніж дві тисячі стрільців і старшин під командуванням А.Бізанца рушили у бік Армії УНР. 3 травня 1920 р. він віддав останній наказ, який зберігся у закордонних архівах. У ньому йдеться про реорганізацію: залишки трьох полків стягнулися в один під командуванням отамана Волощука. З кінноти сформовано одну сотню, вся артилерія утворювала один дивізіон, формувався єдиний обоз. Наказ, підписаний особисто Бізанцем, вимагав на марші підгримувати порядок і дисципліну. Цікаво, що маршрут руху й завдання не оголошувалися.
Цей наказ віддано у містечку Цибулів. Того ж дня сталося дві події: від бригади відійшла група вояків під проводом М.Ірчана і подалася у бік червоних, а надвечір Бізанц зустрів колону штабу 44-ї дивізії, що відступала. У її складі був В.Затонський, який особисто висловив подяку Г.Коху і А.Бізанцу за порятунок від польського полону, що загрожував штабові. Того ж дня групу Бізанца оточили польські війська. Частина вояків пробилася до червоних, а більшість потрапила до поляків, 10 травня вони зібрали у Вінниці близько 2500 галицьких старшин і стрільців. Представники С.Петлюри, який підписав угоду з Польщею, запропонували службу в Армії УНР. Зголосилися 330 осіб, головно старшин. Серед них був і А.Бізанц. Так, до списків старшин Генерального штабу Армії УНР, які збереглися у Центральному державному архіві вищих органів управління України, станом на 1 листопада 1920 р. внесено запис: “Бізанц Альфред Карлович – підполковник Генерального штабу, 1890 р.н., військова освіта – академія Генерального штабу 1913-1914 рр. Дружина мешкає у Львові”. У генштабі він працював поруч з відомими генералами УНР М.Капустянським, В.Сінклером, С.Дядюшою.
Якраз наприкінці місяця відбулися останні бої армії УНР під Вапняркою і Жмеринкою. Вона відступила згідно з наказом Головного Отамана Петлюри до Польщі, де 20 листопада була інтернована і розміщена в таборах. З грудня 1920 р. перебував у Каліші й А.Бізанц на посаді начальника 3-го відділу Генштабу, а потім за наказом Персональної управи Головного штабу його звільнили зі служби за власним бажанням. Отож, військова кар’єра закінчилася, і він повернувся додому. У Дорнфельді Бізанц утримував невеликий фільварок, згодом організував своє діло у Львові, був співзасновни- ком торгівельної фірми. Усі міжвоєнні роки підтримував товариські стосунки з фронтовими побратимами, колишніми старшинами УГА, особливо тісні з львів’янином Гансом Кохом, відомим істориком і професором кількох університетів. Брав участь у традиційних зустрічах ветеранів УГА на Зелені Свята, спілкувався з колишнім своїм командиром генералом М.Тарнавським. Склав останній звіт УГА на похороні генерала 2 липня 1930 р. на Янівському цвинтарі.
Коли вибухнула німецько-польська війна, і радянські війська 17 вересня перейшли кордони Польщі, залишався дома. 22 вересня 1939 р. частини Червоної армії зайняли Львів. Невдовзі органи НКВД розпочали в краї масові репресії, депортації польського й українського населення. Але згідно з угодою СРСР і Німеччини від 23 серпня німців не чіпали. У жовтні А.Бізанц з сім’єю вирішив виїхати на захід і в складі репатрійованих німців перебрався до Кракова, де зголосився на службу до адміністрації Генеральної Губернії. Ним зацікавилася служба абверу, якій у часі підготовки до війни проти СРСР були потрібні спеціалісти з українських справ. Якраз тоді до Кракова прибув колишній сотник УГА Ганс Кох, призначений дорадником Генерал-губернатора Франка з українських питань (на території окупованої Польщі знаходилося близько 700 тисяч українців, як місцевих, так і біженців з Західної України). Г.Кох допоміг приятелеві влаштуватися референтом з українських справ, а коли відбув до Львова у складі репатріаційної комісії, залишив йому свою посаду.
Про діяльність Бізанца у Кракові колишній голова Українського Центрального Комітету В.Кубійович писав: “Я цінував його минуле, його ретельність і сердечне ставлення до українських справ. Як галицького німця, німецька цивільна і військова рада цінувала знання Бізанца та його інформації про українські проблеми… Після розбудови адміністративного апарату в Генеральнім Губернаторстві Бізанца приділено, як референта українських справ, до новоутвореного підвідділу “Населення і соціальна опіка”. Отже, Бізанц був причетний до всіх українсько-німецьких справ, тісно співпрацював з українськими комітетами губернаторства, а також з ОУН. Часто зустрічався з Р.Сушком, О.Бойдуником, З.Пеленським, В.Блавацьким та іншими діячами. Як людина справляв приємне враження на українських діячів. “Полковник Бізанц мав одверту вдачу, був дещо легковажним і оптимістом, – писав В.Кубійович, – радо бачив добре, замало критично ставився до німецької поведінки, проте мав відвагу висловлювати критичну думку про німецьку політику”. Не випадково саме українська громада Кракова, військовики і провід ОУН стали організаторами урочистого відзначення 50-річчя А.Бізанца в листопаді 1940 р.
На початку німецько-радянської війни полковник Бізанц перебував у Кракові. У ті дні, особливо в липні 1941 р. А.Бізанц неодноразово зустрічався з керівниками ОУН А.Мельником і С.Бандерою. Брав участь у переговорах посланця Берліна державного секретаря Кундта з С.Бандерою щодо проголошення акту 30 червня 1941 р. і дружньо радив українцям не йти на конфлікт з Гітлером, який не визнавав проголошення самостійної України, попереджав про неминучі репресивні заходи Берліна. Він довго підтримував дружні контакти з Андрієм Мельником, якого добре знав і поважав з часів спільної боротьби за незалежність України.
Наприкінці 1941р. полковник Бізанц отримав призначення до Львова, де заступив посаду начальника відділу населення та соціального забезпечення дистрикту “Галичина”. Він безпосередньо підпорядковувався губернатору О.Вехтеру і керівникові відділу внутрішнього управління О.Бауеру, а оскільки був добрим спеціалістом з українських проблем, то мав на них деякий вплив. Принаймні, з ним рахувалися. Про цей період його діяльності писав голова Крайового комітету УЦК К. Паньківський, що А.Бізанц завжди намагався “в міру своїх невеликих сил допомогти нам у нашому положенні. Багато – дуже багато – наших людей завдячують, зокрема, Бізанцеві, своє життя”.
Справді, з його іменем пов’язано цілий ряд акцій, спрямованих для полегшення долі українського населення в окупованій Галичині. Однією з перших було звільнення 27 вересня 1941 р. з львівського табору радянських військовополонених в Цитаделі 1500 українців. Як писали «Краківські вісті», звільнення здійснено в присутності А.Бізанца, ініціатора акції. Це була вже друга партія, готувалося звільнення чергової. До речі, він особисто звільнив з в’язниці активного учасника українських визвольних змагань 1917-1920 рр. і відомого діяча ОУН генерала М.Капустянського, арештованого гестапівцями у Львові. А.Бізанц був одним з організаторів переселення з району голодуючих Бойківщини та Гуцульщини 25 тисяч дітей, врятованих від неминучої загибелі. Між іншим, акція здійснювалася за допомогою німецьких військових частин. За сприянням А.Бізанца, як керівника відповідного відділу, в Галичині діяло 1366 Народних кухонь, в яких харчувалося більше ста тисяч бідняків, функціонували понад 2 тис. дитячих садків, де безплатно годували 114 тис. дітей. Ті з українців, хто спілкувався з А.Бізанцем, ставилися до нього з щирою повагою.
Особливо запам’ятався його приїзд до Щирця 11 жовтня 1942 р. на свято обжинок. Як розповідала газета “Львівські вісті”, до Міста зібралися тисячі жителів Щиреччини. Разом з ними він брав участь в урочистій демонстрації, в якій дефілювали кіннотники в козацькому вбранні під синьо-жовтими прапорами, учні й вчителі народної та господарської шкіл, селяни, юнаки й дівчата в національному одязі Острова, Сердиці, Ланів, Пісків, Черкас та інших навколишніх сіл, які демонстрували свої досягнення в праці. Як почесний гість, А.Бізанц слухав виступи хорів Острова, Ланів, Гуменця, оглянув сільськогосподарську виставку. У виступі на урочистому прийомі в Народному Домі він згадував про свою участь у боях за незалежність ЗУНР, про бойових друзів – українців, які полягли в боротьбі за волю України. Він привітав присутніх зі святом і побажав успіхів у праці. Виступ А.Бізанца був схвально сприйнятий присутніми й неодноразово переривався оплесками. А.Бізанц – один з ініціаторів формування української дивізії “Галичина” навесні 1943 р. Призначений головою Військової Управи, він залучив до неї генерала Віктора Курмановича, укомплектував її суцільно українцями (Д.Палій, В.Лаба, О.Навроцький, Й.Рудницький, С.Волинець, В.Білозір та ін.). Коли ж дивізію скеровано на вишкіл у Францію, а згодом у Німеччину, він неодноразово відвідував її разом з О.Вехтером і О.Бауером. Між іншим, на похороні О.Бауера, вбитого радянським агентом М.Кузнєцовим, брала участь почесна варта з дивізії “Галичина”.
Коли під натиском Червоної армії німецькі війська в липні 1944 р. залишили Львів, полковник Бізанц із сім’єю переїхав до Кракова, але посади не отримав і відійшов від військових справ. У зв’язку з втратою маєтності в Галичині, отримав поблизу Кракова конфіскований фільварок польського поміщика. Господарював на землі, підтримував добрі стосунки з польськими селянами. А коли у січні 1945 р. фронт знову підсунувся, подався з сім’єю до Відня. Та ненадовго. 13 квітня радянські війська зайняли Відень. А.Бізанц змушений був залишити дружину (син – офіцер німецької армії воював у складі корпусу генерала Роммеля в Африці і під Тунісом потрапив у американський полон, чим батько був задоволений) і переїхав до американської зони у м.Зальцбург.
“А далі Бізанц зробив легковажний і в наслідок трагічний крок, – писав В.Кубійович. – Він поїхав до Відня відвідати дружину. А що дружина жила у радянському секторі Відня, подався й туди. Там його схопили більшовики і заслали до концентраційного табору”. За свідченням К.Паньківського, органи радянського НКВД наприкінці 1945 р.- передали полковника А.Бізанца уряду Польщі. Його засудили Військовим трибуналом як “військового злочинця” і ув’язнили на довгий час. Згодом його вивезли до СРСР, де він загинув 1949 р. у мордовських таборах в м. Потьмі.
Джерело: К.Науменко “Пустомитівщина: постаті”

Від січових стрільців до Абверу.

Його ім’я поруч з іменами видатних українських військовиків стане напевне причиною неоднозначних відгуків. Адже зовсім недавно радянська преса писала про нього: “Альфред Бізанц – німець за національністю, після ліквідації УГА працював у штабі Пілсудського, у 30-ті роки – в абвері, в роки другої світової війни – полковник абверу і СС, керував так званою “бойовою управою”, що формувала дивізію СС “Галичина”. Дійсно, він був німцем, членом нацистської партії, полковником абверу, затаврований радянською історіографією як „воєнний злочинець”. Але в його біографії переважає інше. Насамперед, він – уродженець Галичини, активний учасник українських визвольних змагань 1918-1920 рр., командир 7-ї Львівської бригади Галицької армії в битвах з поляками за незалежну ЗУНР, підполковник Дієвої армії у часи збройної боротьби за волю України, чимало зробив для українців у роки Другої світової. Зрештою, переглянемо кілька сторінок його життя.
Альфред Бізанц народився 15 листопада 1890 р. у німецькій колонії Дорнфельд (тепер с. Тернопілля Миколаївського району Львівської області) у сім’ї заможного колоніста Карла Бізанца. Рід Бізанців мав французькі коріння і походив з околиць м. Безансон. Під час релігійної війни, вони – гугеноти, втекли до Швейцарії. У XVII ст. переїхали до Німеччини, а звідти наприкінці XVIII ст. до Галичини й поселилися в околицях Щирця. Згодом заснували колонію Дорнфельд. Зазначимо, що на Львівщині нараховувалося близько ста німецьких колоній. Альфред вчився в сільській школі, потім у львівській гімназії. До речі, брат батька Густав був професором, ректором Політехніки, мешкав в особняку по вул. Потоцького, 72. Постійне спілкування з ровесниками-галичанами, знання української мови, відкритий товариський характер не відрізняли його від загалу учнівської молоді. Саме це змалку й породило велику повагу до українства, національних традицій і звичаїв, яку він проніс через усе життя.
Ще в гімназії хлопця приваблювала військова служба. Він захоплювався книгами з історії військової справи, брав участь у діяльності юнацьких парамілітарних організацій, серйозно займався спортом. Після п’яти класів гімназії його без проблем зараховано до львівської кадетської школи, яку він успішно закінчив 1910 р. Службу молодий офіцер австрійської армії розпочав у 33-му полку стрільців, 45-ї Перемиської дивізії, який дислокувався у Стрию. Вже через три роки завдяки непересічному військовому хистові, вступив до академії Генерального штабу у Вінер-Нойштадті. У серпні 1914 р. почалася Перша світова війна, і випуск здійснено достроково.

Альфред Бізанц повернувся знову у свій 33-й полк, який, за даними Л.Шанковського, на 73 відсотки складали українці з Галичини.
Невдовзі після початку війни 45-ту дивізію перекинуто на балканський фронт. Уже в перших боях у незвичних гірських умовах 24-літній сотник дуже вдало керував діями своєї сотні, неодноразово відзначався глибоким знанням військової справи і бойовою відвагою. Особливо вдалими були бої 1915 р. під час осіннього наступу австрійських військ під Ягодіною, за що А.Бізанц отримав першу з багатьох нагород. У листопаді 1916 р. 45-ту дивізію перекинуто в район Рогатиця-Сараєво для оборони кордонів Боснії і Герцеговини. Коли наприкінці жовтня 1917 р. під командуванням ерцгерцога Карла розгорнуто загальний наступ військ Австро-Угорщини, А.Бізанц уже командував фактично українським куренем. Хоча в цілому досягнення 45-ї дивізії були незначними, його курінь зумів відзначитися енергійними ініціативними діями, зазнав мінімальних втрат. На початку листопада 1918 р. під ударами італійців здеморалізований австрійський фронт розвалився, але сотникові вдалося зберегти й вивести з оточення своїх вояків. Після підписання мирної угоди, армія розпалася, і Бізанц повернувся додому в Дорнфельд, до сім’ї. Але відпочинок та здійснення мрії про університет довелося відкласти до кращих часів. Закінчилася одна війна, почалася інша.
Ще дорогою додому він дізнався про Першолистопадовий зрив у Галичині, коли українці перебрали владу, проголосили незалежність Західно-Української Народної Республіки. Та новоутворена Польща розпочала війну проти молодої української держави, захопила Львів і Перемишль. Отже, зупинився у родинному Дорнфельді, де йому розповіли, що нова влада в Щирецькій окрузі підтримує порядок і спокій, до поляків і німців відносилися лояльно, що військовий комендант поручник В.Тибінка оголосив мобілізацію українців, а четар О.Воробець формує загони, які вже брали участь в боях з поляками. Невдовзі А.Бізанц зголосився до Щирецького військового команданта, який скерував його до Стрия. Окружний комендант полковник Г. Коссак повідомив сотника, що до Галицької армії приймаються офіцери колишньої австрійської армії.
Захопивши наприкінці листопада залізницю Перемишль-Львів, поляки перетворили Городок і Судову Вишню у міцні опорні пункти й тримали там сильне угруповання загальною кількістю близько 7 тисяч вояків. 12 січня вони перейшли в наступ у напрямку Щирця й Пустомит. Наступного дня група генерала Зелінського зайняла Любінь Великий. Курінь Бізанца діяв на лівому крилі під Довгомостиською. У запеклому бою він тримався два дні й відійшов лише після наказу. А коли лівий сусід, командир групи А.Кравс, надіслав поміч – курінь А.Тарнавського, А.Бізанц спільно з ним завдав контрудару і повернув свої позиції. Успішні дії курінного відзначило командування. Його призначено командиром групи “Південь-II або, як її називали пізніше, “Щирець”, замість підполковника К.Слюсарчука. Штаб групи знаходився у Щирці, в семи кілометрах від Дорнфельда. Воювати довелося вдома.
Підвищений у ранзі до отамана, А.Бізанц вступав на посаду з великим натхненням. У стислий час познайомився з частинами і підрозділами групи, їх командирами. Група “Щирець” мала два піхотних полки. 1-м полком, який називався “Наварія”, командував талановитий 24-літній поручник Роман Волощук. Полк складався з двох куренів і нараховував 700-800 старшин та стрільців. Штаб розмістився у Глинній Наварії. 2-й полк теж мав своє найменування “Городокський”, бо формувався і брав участь у листопадових боях за Городок Ягайлонський. До нього входили три курені загальною кількістю близько 900 вояків. Ним командував сотник Михайло Дибуляк, який мав штаб у Сердиці. А. Бізанц побував у кожній сотні по всьому 25-кілометровому фронту, який проліг по лінії Оброшин-Зимна Вода-Дубрівка-Ставчани-Любінь Малий-Поріче. На жаль, відзначав командир, людей – близько 1500 багнетів – було замало: на кілометр фронту припадало всього 60 стрільців, мало артилерії – всього 17 гармат. Розраховувалося на бойовий дух стрільців та вміння командирів, серед яких було чимало досвідчених фронтовиків, щирих патріотів, як наприклад, курінний Ананій Степанів (брат відомої Олени Степанівни – хорунжої легіону УСС, тоді – четаря з Начальної Команди), який пізніше геройськи загинув у бою з поляками. Одним з кращих командирів сотень був четар Олексій Воробець. Коли наприкінці листопада польський загін з бронепоїздом прорвався зі Львова майже до Щирця, він спішно зібрав сотню сміливців, зупинив ворога і прогнав до Оброшина.
Бізанц докладав багато зусиль для зміцнення частин, підвищення їх боєздатності. Серйозним іспитом для них стала участь у Вовчухівській наступальній операції.
Вона розпочалася зранку 17 лютого 1919 р. Головний удар – на Городок і Судову Вишню завдавав 3-й галицький корпус полковника Г.Коссака. Першим завданням військ було перерізати залізничний шлях Перемишль-Львів. Полки Бізанца наступали на Любінь Великий, але зустріли сильний опір і успіху не досягли. Правда, своїми діями вдалося відвернути частину сил противника, що дало змогу сусідам вже наступного дня перетнути залізницю. Командир групи ретельно проаналізував причину невдачі і, коли переконався у вині командира куреня С.Михаськіва, – зняв його з посади. Якраз у ці дні розпочалися переговори командування УГА з делегацією Антанти, 25 лютого бойові дії припинено. У перерві бойових дій групу “Щирець” реорганізовано у 7-му Стрийську бригаду. Її командиром залишився отаман Бізанц. Бойові сили бригади майже не змінилися, лише дещо збільшилася артилерія, додалися кінна, саперна і булавна сотні, які ще вимагали формування.
Після провалу переговорів у Ходорові 3-й корпус розпочав другий етап операції з метою визволення Львова. Головний удар скеровано на Городок. А.Бізанц ретельно готував свої частини для наступу. Чи не вперше за війну кожен командир куреня і сотні отримав фотографічні карти місцевості бойових дій, виготовлені штабом бригади. Кожен отримав конкретні завдання. У ході наступу 13 березня частини А.Бізанца відбили в поляків Боднарівку, Любовичі та просунулися вперед. Але сусіди відстали і противник сильним вогнем з Керниці та Любеня Великого дошкуляв флангам бригади. А 14 березня в наступ із Судової Вишні перейшло угруповання генерала Александровича. Поляки розгромили слабку групу “Судова Вишня” і навалилися на 7-му бригаду. Українські війська 3-го корпусу відійшли на старі позиції. Після березневої невдачі Галицька армія перейшла до пасивної оборони. А.Бізанцу за допомогою Щирецького повітового комісара сотника В.Гериновича вдалося поповнити свої частини земляками. Сформовано новий курінь та поповнено поріділі сотні. Незважаючи на кількаразові звернення до штабів корпусу армії, поповнення людьми і боєприпасами не одержав.
Між тим, саме на відтинку 7-ї Стрийської бригади 19 квітня поляки численними силами перейшли у наступ, завдавши головного удару. Кровопролитний бій тривав два дні. Села Оброшин, Ставчани, Бірче не один раз переходили з рук в руки. На прохання Бізанца командир корпусу надіслав допомогу – два курені сусідньої 8-ї Самбірської бригади. Але поляки просунулися вперед і наблизилися до Пустомит, Щирця, Миколаєва. Противник загрожував бригаді Кравса, яка обороняла нафтовий басейн. Після чергової невдачі полковника Коссака замінив наддніпрянський генерал В.Генбачев. Наприкінці квітня 7-му бригаду названо Львівською. До самого кінця її існування командиром залишався А.Бізанц.
В історію українського війська Чортківська офензива (8-28 червня 1919 р.) увійшла, як одна з блискучих операцій УГА. Одними з її ініціаторів стали командири бригад 2-го корпусу А.Бізанц і А.Вольф. Це вони звернулися за згодою командира корпусу М.Тарнавського до начальника штабу армії полковника В.Курмановича з пропозицією завдати контрудар на Чортків, де поляки ще не встигли закріпитись. Полк М.Дибуляка з Львівської бригади вранці 7 червня несподіваним ударом захопив с.Ягольницю і зробив першу щілину у ворожій обороні. Її гарнізон вщент розгромлено. Мешканці Ягольниці всіляко допомагали стрільцям, надавали допомогу пораненим. Серед них, між іншим, був парох о.Андрій Бандера – батько майбутнього провідника ОУН Степана Бандери. Хлопець мав тоді десять років.
Уряд ЗУНР високо оцінив заслуги 7-ї Львівської бригади у Чортківській операції. А.Бізанца підвищено в ранзі до полковника, Р.Волощук і МДибуляк стали отаманами, а цілий ряд старшин
16 сотниками. У період недовгого затишшя, 10 липня бригаду знову реорганізовано.
Наприкінці серпня А.Бізанцу повністю підпорядковано 3-тю Бережанську бригаду і поставлено завдання вести наступ на Коростень. Група зразу ж зайняла станції Турчинку і Ушомир, але на цьому рубежі зустріла сильний опір частин М.Щорса, який намагався утримати Коростень. 30 серпня він загинув на полі бою, як стало відомо в наші часи – за завданням Троцького від руки чекіста. Та частинам 44-ї дивізії вдалося відстояти важливий вузол комунікацій. Правда, червоним допомогли денікінці. Вони витіснили українські війська з визволеного Києва та примусили відійти на південь і таким чином оголити правий фланг Бізанца. На початку вересня лише на цьому фронті йшли запеклі бої з червоними. Населені пункти під м.Ушомиром переходили з рук в руки. На щастя, з вересня А.Бізанц отримав наказ припинити наступ на Коростень і відвести частини на лінію Турчинка-Кропивна. В його розпорядження надали два бронепоїзди “Галичанин” і “Запорожець”, що значно посилили групу. Та втриматись на цьому рубежі таки не вдалося. В середині вересня почався загальний відступ українських військ Директорії. Бізанц залишив Житомир і з боями відходив на Чуднів, внаслідок яких у його бригаді залишилося три неповні курені.
У цей складний момент утворився ще один фронт – денікінський, де у жовтні розгорілися кровопролитні бої. Командування армії спішно перегрупувало війська. 7-му бригаду Бізанца перекинуто на денікінський фронт в район Немирова-Брацлава. З 20 жовтня вона брала участь у боях за ці міста. В той час всю Галицьку армію охопила епідемія тифу, втрати від неї набагато перевищували бойові. Через малочисельність бригад А.Бізанцу передали ще й 4-ту Золочівську, і новоутворена група почала наступ на захоплений денікінцями Брацлав. 28 жовтня йому вдалося обхідним маневром 13-го полку і одночасною атакою з двох боків вибити добровольців п Брацлава. Але рухатись далі вже не було можливості.
Між тим, знекровлену боями й епідемією тифу, Галицьку армію чекала неминуча загибель від ударів Добровольчої і Червоної армій. У цій ситуації її командування пішло на угоду з денікінцями.
На початку листопада бойові дії припинилися. А.Бізанц зібрав усіх старшин і стрільців – у один 13-й полк. І, на жаль, захворів на тиф. і січня 1920 р. його бригада перейшла в Тульчин, а в середині місяця – в Ольгопіль. Хворий командир до одужання перебував у бригаді. Згодом, оскільки бракувало старшин, ліквідував управління полку і підпорядкував штабові бригади його курені загальною кількістю близько 500 стрільців. Правда, сотні хворих не хотіли покидати своїх частин і воліли вмерти, але серед своїх. А.Бізанц забезпечив їм медичний догляд, а за рахунок цукру, який міняли на інший провіант – непогане харчування. Поступово щораз більше стрільців і старшин ставали до лав бригади, яка поволі оживала.

Продовження

Спека, але не для нас.

Липень цього року видався спекотним, але ми, завдяки організаторам, цього не відчували, тому що майже щоденно купалися то в міському басейні Єльч-Лясковіце (Jelcz-Laskowice),

то в ставі

то у водоймі парку динозаврів. Дехто з наших недисциплінованих сміливців навіть бродив знаменитим вроцлавським фонтаном. Також дітям сподобались прогулянки ставом на катамаранах. Ставок, піщаний пляж, біля нього хвойний ліс, ігри з м’ячем на свіжому повітрі – все це створювало передумови для хорошого настрою і приємного відпочинку.
Вроцлавський фонтан.
Вроцлавський фонтан справив на нас особливе враження.

Щоб побачити його у всій красі нам організували поїздку у Вроцлав під вечір. З настанням темряви фонтан виглядав надзвичайно ефектно – кольорова підсвітка, музика, шум ритмічно падаючих струменів води.

На здивування старших дітей та наших польських кураторів малята (Саша Козак, Соломія Назаревич) навперебій вгадували композиції Моцарта, Чайковського, Хачатуряна, Побачене так захопило дітей, що вони в той момент відмовлялися від мобільних розмов з батьками.
Зоопарк.
Зоопарк у Вроцлаві вважається найкрасивішим у Польщі. Вже друге століття він популярний як для поляків, так і для іноземців, як для дітей, так і для дорослих.

Зоопарк розташований на території понад 30 га і серед його мешканців є як маленькі метелики та жуки, так і величезні слони і жирафи.

Під струмені слона, який в жару обливав себе, попали і ми. Облиті та мокрі, після такого жарту, ми втікали від його вольєру.

Трьохсотлітній дуб.

У вільний від подорожей і екскурсій час (а такого було дуже мало) ми з нашими опікунами Боженою та Олександрою провідали “старенького дідуся” – величезного дуба, який знаходиться поруч із нашою базою в Хваловіцах (Chwalowicach).

Могутньому дубу понад 300 років, а обхват стовбура становить 7 метрів. Він знаходиться під захистом держави, про що свідчить табличка на стовбурі.
Прогулянка польовою дорогою (яка так нагадувала нашу) попри лан з кукурудзою всім прийшлася до душі.

Попович Володимир.

 Відпочинок.

Розповідь про наш відпочинок була б неповною, якщо не згадати про наше проживання та харчування.
Поселили нас в заміському двоповерховому будинку в Хваловіцах (Chwałowicach), що знаходиться на відстані близько 2-х км від Jelcz-Laskowice.

Комфортні кімнати, їдальня, сучасно обладнані душові кімнати та туалети, комп’ютерний зал, зелені галявини, гойдалки, спортивний майданчик, тренажери, драбинки. М’ячі, кола, скакалки – все це було до наших послуг. Діти з радістю робили ранкову зарядку,

пробіжки, ввечері грали на комп’ютерах та виходили на зв’язок з рідними.
Працівники міського центру культури (Miejsko-Gminne Centrum Kultury w Jelczu-Laskowicach) постійно проводили з дітьми заняття як у Хваловіцах так і в центрі культури в Єльч-Лясковіце, навчали пісень.
 
До нас в гості приїжджали молоді люди (Катерина, Томек), які були у нас в Щирці на початку липня. Привезли апаратуру і організували нам дискотеку. Молодь настільки захопилася танцями, що незчулися, як минула 22 год (час, коли забороняються гучні забави). Але вчасно згадали, і нам чудом вдалося уникнути контакту з поліцією, яку викликала “дружньо налаштована” сусідка.
Смачну їжу, виїзні “сухі пайки” нам готували працівники ресторану “Усміх” (Restauracja “Uśmiech”).

В їдальні завжди був гарячий чай, все до чаю, вода та завжди повний холодильник.

Слід відмітити, що за весь час нашого перебування обідні блюда в ресторані “Усміх” жодного разу не повторювались.

Прощальний вечір
На прощання керівництво гміни (Urząd Miasta i Gminy Jelcz – Laskowice) влаштувало гриль-вечір. Пані Бася і її помічники (ресторан “Усміх”)

з самого ранку готували все – дрова, гриль, розставляли на галявині біля будинку столи.

О 17-й годині почали з’їжджатися всі, хто організовував нам цей незабутній відпочинок – бургомістр Казімір Путира (Burmistrz Jelcza – Laskowic Kazimierz Putyra), віце-бургомістр Александр Мітек (Zastępca Burmistrza ds. Gospodarki Komunalnej, Mieszkaniowej, Oświaty i Spraw Społecznych Aleksander Mitek), пані Йоля, депутати.

В гості “сюрпризом” приїхав також ансамбль “Світезянкі”(Zespół ŚWITEZIANKI Jelcz-Laskowice), що надало вечору неповторний колорит.

Пісні, спільні танці, хороводи, невимушені дружні розмови за столом тривали до ночі. Час збіг непомітно.
 
Хочеш ти чи не не хочеш – потрібно прощатися. О 23-00 пунктуальні Болеслав

і Кароль

подали автобус, і ми вирушили додому. Дорога вночі була для нас неважкою і короткою.
Митниця,

і ми на Україні.
Під обід Щирець зустрічав своїх пілігримів.

Голова Щирця Михайло Бродич, депутати, щасливі батьки вітали дітей.

Канікули в Польщі. Частина 1.

Попович Володимир 

З наступаючим Днем міста вітаємо щирчан і гостей!

До Вашї уваги програма проведення урочистостей з

нагоди Дня міста Щирця (1113 – 2013)

20.09.2013 року
18-00 відкрита урочиста сесія народних депутатів Щирецької селищної ради з нагоди святкування 900-ліття заснування міста Щирця в приміщенні центру “Зустріч”
 (у присутності членів уряду міста і гміни Єльч-Лясковіце (Jelcz-Laskowice Польща) та бургомістра міста Гутенсберг (Gudensberg Німеччина)

22.09.2013 року.

13-00 – Відкриття свята (територія Щирецької ЗОШ №2)
– Народний хор “Черемшина”
– Народний вокальний ансамбль “Гомін”
– Народний драматичний театр “Сузір’я”
– Зразковий ансамбль пісні і танцю “Щирчанка”
– Щирецька дитяча музична школа
– Гурт “Роксолани” (м.Львів)
– Хореографічний колектив (Хорватія)
– Ілона Опікула (м.Львів)
– Василь Шалкевич (м.Львів)
– Естрадно-симфонічний оркестр філармонії (м.Львів)
– “Джаз-бенд” (Польща, м.Єльч-Лясковіце)
– Лілія Ваврин (м.Львів)
– Група “Холодне сонце”
– “Щирецькі музики”
21-30 – 22-00 – Фейєрверк

З 12-ї години футбольний турнір на щирецьких стадіонах (Закуток)

З 13-ї години конкурс малюнка “Моє місто”, ігри, розваги, вікторини з подарунками та призами від фірми “Альба” (територія Щирецької ЗОШ №2).

Примітка:
– у програмі можливі невеликі зміни

Який хліб найбільш корисний?

З висівками і злаками, з насінням і горіхами, з родзинками і маком, бездріжджовий, вітамінізований, житній, лляний, «живий», «біо» … Про що це? Звичайно ж, про хліб.
На Русі споконвіку основною їжею був пісний хліб з грубої пшениці. Його готували за спеціальним рецептом в монастирях. Зараз у наших магазинах великий вибір хлібобулочних виробів, як кажуть, на будь-який смак. Але багато хто відмовляється від борошняних виробів, вважаючи, що хліб сприяє набору зайвої ваги.
Чи правильно ми робимо, відмовляючись від хліба?
Мабуть, нелегко знайти більш універсальний продукт, ніж хліб. У ньому міститься велика кількість корисних для здоров’я речовин, які так необхідні нашому організму. Відомі випадки, коли люди маючи можливість харчуватися тільки хлібом і водою, жили довгі роки і при цьому відрізнялися міцним здоров’ям. І це невипадково, справа в тому, що хліб містить вітаміни групи В, групи А, Е і К, хлор, натрій, селен, цинк, мідь, магній, кобальт, кремній, марганець, калій, йод. При повній відмові від хліба може виникнути стомлюваність, запальність, депресія і невдоволення собою, а все тому, що злаковий продукт є одним з головних джерел вітаміну В, що регулює функцію нервової системи і забезпечує захист від стресів.
Існує основне правило вживання хліба – необхідно завжди пам’ятати про міру! Дієтологи запевняють, що 150 грамів житнього або сірого хліба не можуть зіпсувати фігуру. Однак, необхідно враховувати, що корисний не всякий хліб. Давайте спробуємо розібратися який хліб можна і потрібно їсти кожен день, при цьому, не боячись набрати зайву вагу.

Білий пшеничний хліб (батон, здоба, багет, калач)

Пшеничне зерно є абсолютно унікальним продуктом. Зерно пшениці містить магній, мідь, цинк, селен, натрій, кобальт, хлор, калій, кремній, йод, марганець, вітаміни групи В, вітаміни А, Е, F і багато інших. Але в процесі переробки зерна в борошно вищого гатунку, всі безцінні для організму людини речовини, які містяться в зародку і оболонці пшеничного зерна, потрапляють у відходи.
В результаті, білий хліб, випечений з борошна вищого сорту, містить замість вітамінів і мікроелементів лише легко засвоювані калорії і крохмаль. Дієтологи відносять такий хліб до “легких” – легко засвоюваним вуглеводам. Замість користі людина отримує ризик накопичення зайвих жирів в організмі, а в результаті ризик розвитку ожиріння.
При постійному вживанні білого хліба та виробів з борошна вищого гатунку можливий ризик розвитку та загострення серцево-судинних, шлунково-кишкових, ендокринних захворювань, а в першу чергу діабету та онкологічних захворювань.
Якщо ж Ви можете обходитися без білого хліба, бажано вибирати пшеничний хліб з добавками: зерном вівса, проса, гречки, насінням льону та соняшнику, а також добавками: цибулею, морквою, гарбузом. Такий хліб крім калорій і крохмалю містить корисну клітковину.

Чорний і сірий хліб

Чорний і сірий хліб, що мають у своєму складі житнє борошно, засвоюється організмом у кілька разів повільніше. Його користь безсумнівна, адже до складу житнього хліба входить: клітковина, мікроелементи, макроелементи, амінокислоти, мінеральні солі. До того ж білки житнього хліба багатші лізином.
Житній хліб має меншу калорійність, в порівнянні з білим, сприяє виведенню канцерогенів і шкідливих продуктів обміну речовин з організму.
Існує велика кількість сортів хліба на основі житнього борошна: з висівками (що містять клітковину, вітаміни і мінеральні речовини), кмином, родзинками, горіхами.
Калорійність хліба буде нижчою, якщо для приготування житнього хліба використовується борошно з зерна бобових (гороху, кукурудзи), при цьому вміст корисних речовин зростає.

Цільнозерновий хліб

Тим, хто стежить за своїм здоров’ям і вагою бажано вживати хліб з цілісного зерна. Доведено, що люди, що вживають продукти цільнозернові і багаті клітковиною, піддаються меншому ризику розвитку ожиріння, діабету, раку і серцево-судинних захворювань.
Цільнозерновий хліб містить у своєму складі всю користь цілісного зерна, продовжує молодість, зміцнює організм, підвищує тонус. Такий хліб цілком можна назвати лікувальним продуктом, оскільки поліпшує перистальтику кишечника, завдяки тому, що багатий грубими волокнами, ефективно виводить шкідливі речовини з організму. У добу можна вживати близько 150 грам (3-4 шматка) корисного хліба.

Живий хліб

Відносно недавно на прилавках наших магазинів з’явився і вже став популярним «живий» хліб.
Що ж це за хліб? Все дуже просто: «живий» хліб у своєму складі має свіжопророщені зерна.
Зазвичай для приготування хліба використовується насіння рослин, які перебувають у стані спокою. У свіжопророщених зернах вміст вітамінів і мікроелементів в кілька разів більше. Але корисний «живий» хліб не зберігається довго, його бажано з’їдати протягом доби.

БІО хліб

БІО хліб найбільш затребуваний серед людей, які ведуть здоровий спосіб життя. Він не має у своєму складі розпушувачів, консервантів, харчових добавок. Для виробництва БІО хліба використовується борошно: житнє, обдирне, пшеничне цілозерне, шпалерна, грубого помелу. А ось дріжджі ніколи не використовуються, вони замінюються природними натуральними заквасками. У БІО зазвичай додаються насіння, мед, горіхи, кмин, мак, родзинки, чорнослив, гарбуз, кріп, в’ялені помідори та інші корисні спеції.

Бездріжджовий хліб

Житній бездріжджовий хліб випікається без дріжджів, на основі хмільної закваски. До його складу входить: житнє борошно, хмільна закваска, вода і сіль. Максимум користі – мінімум калорій.
Бездріжджовий хліб має високу біологічну та поживну цінність. Також він має протизапальну дію, дуже корисний при дисбактеріозі і захворюванні шлунка.

З чим краще їсти хліб?
Хліб чудово поєднується з кисломолочними продуктами, молоком, овочами та супами. А от з м’ясом і м’ясопродуктами хліб краще не їсти, оскільки поєднання хліба і м’яса уповільнює в шлунку процес перетравлення крохмалю, від чого можлива печія і відчуття тяжкості.

Користь хліба. Корисні властивості хліба.
Зазвичай відмова від хліба – це перше рішення, яке приймає жінка, вирішивши сісти на дієту і скинути пару зайвих сантиметрів. Тільки це не завжди правильно, адже сьогодні у продажу є такі хлібні вироби, від яких не тільки не погладшаєш, а й навпаки – станеш тільки стрункішою. А повна відмова від хліба – чи знаєте ви, до чого може призвести таке рішення? Перше, що з вами станеться – ви впадете в депресію, станете набагато запальною, будете більше втомлюватися, у вас з’явиться більше невдоволення собою, а причина всіх цих симптомів недолік вітаміну В, який міститься у великій кількості в своєму головному джерелі – хлібі. Саме він виконує роль регулятора функцій нервової системи і забезпечує надійним захистом від стресу.

Наступна неприємність, яка очікує вас у разі відмови від хліба – це порушення стільця, бо саме в хлібі міститься найбільше клітковини, яка поліпшує роботу кишечника. А в разі її ненадходження протягом довгого часу може настати інтоксикація організму. Якщо ви будете продовжувати ігнорувати хлібобулочні вироби, то це призведе незабаром до млявості м’язів і целюліту, до в’ялої шкірі, тому що саме в цих продуктах міститься найбільше білка і незамінних амінокислот (яких найбільше, до речі, саме в пшеничних продуктах).

Який хліб шкідливий, і чому.
Однак не будемо хитрувати, не весь хліб гарний однаковою мірою. Варто уникати нарізаних батонів, французьких багетів, білих цеглин, калачів, здобних продуктів і навіть деяких чорних хлібів, тому що всі ці сорти хліба зроблені з високоякісного, але очищеного пшеничного борошна, в якому після всіх переробок практично не залишається корисних речовин.
У цих сортах хліба всі вуглеводи прості, вони розщеплюються в глюкозу досить швидко, вона не встигає витрачатися і починає відкладатися в жирових місцях – на ягодицях, колінах і животі.
Щоб їсти хліб і не поправитися, потрібно купувати цільнозерновий хліб або ж з висівками. Ці сорти готуються за допомогою борошна грубого помелу, яке готується з неочищених зерен, іноді навіть і з додаванням оболонки і зародка зерна, наприклад, хліб «8 злаків». Він містить у собі і вітаміни, і мінерали, і клітковину.

Бородинський хліб.
Всім відомий Бородинський хліб не входить до списку однозначно корисного хліба, тільки не варто повністю виключати його зі свого раціону, адже в ньому є корисні вкраплення у вигляді анісу, кмину і коріандру.

Особливо уважно потрібно підходити до вибору хліба, якщо є якісь проблеми зі здоров’ям. Наприклад, для діабетиків це особливо актуальна тема, для них окремо випускаються хлібобулочні вироби, в яких знижений вміст вуглеводів, вони приготовані на ксиліті або сорбіті.

Бездріжджовий хліб.
Багато хто вважає, що рішенням від усіх бід буде вживання бездріжджового хліба. У нього справді є певні гідності, однак і він не ідеальний. Його варто їсти тільки в тих випадках, коли ви проходите курс серйозного медикаментозного лікування, тому що слизова шлунка в такі періоди досить вразлива, тому що порушена стресами, ліками і антибіотиками. А дріжджі можуть тільки погіршити становище. Однак після одужання ніхто не буде перешкоджати вашому поверненню до дріжджового хлібу.

Ще один досить важливий момент – який би корисний і дорогий хліб ви не купили, він принесе вам тільки шкоду, якщо він неправильно приготовлений (буде непропечений, пересушений, брудний або прострочений). З таким хлібом не складно отримати отруєння, гастрит або здуття.

Як вибрати хліб.
Не варто хапати перший-ліпший хліб – розгляньте його уважніше, він не повинен бути пом’ятим, покритим тріщинами, він повинен виглядати охайно і апетитно. Також не повинно бути чорного нальоту на його поверхні, тому що цей факт говорить нам про порушення цілісності технології процесу його приготування.
Досить небезпечний хліб з великим терміном зберігання, тому що такий хліб напханий консервантами і різними добавками, які містять кислоти.

Чому не можна їсти гарячий хліб.
Самим притягуючим хлібом є саме той, який тільки що дістали з печі – він м’який, хрусткий і ароматний, теплий і свіжий. Але саме цей хліб і приносить більше шкоди, тому що м’який м’якуш сприяє більшому слиновиділенню, що може призвести до загострення гастриту. Набагато більше користі принесуть підсушені в тостері хлібці.

З чим же краще всього їсти хліб.
Давайте поговоримо про його «сусідів», про продукти, з якими найчастіше вживається шматок хліба.
Найкращим і корисним продуктом, що доповнює смак і користь хліба – це оливкова олія першого віджиму, добре вмочити шматочок цільнозернового хліба в таку олію, або ж нанести на нього тонкий шар вершкового, яке рекомендується дієтологами навіть при ожирінні і хворим на атеросклероз, правда не більше п’яти – десяти грамів на день.
Дуже смачно і корисно буде, якщо покласти ще на цей шматочок хліба невеликий шматок червоної рибки і / або помідор. Тільки виключіть з ужитку такі продукти, як маргарин і м’які масла. Вони несуть з собою досить багато небезпек для вашого здоров’я.
Досить хороше доповнення до шматочка хліба – це сир, правда, жирність його не повинна перевищувати двадцять п’ять відсотків.
А ось бутерброд з ковбасою не принесе вам користі, тому що ковбаса не є натуральним продуктом, в ньому занадто мало корисного білка і занадто багато шкідливого жиру. Краще буде, якщо замінити ковбасу на шматочок нежирного м’яса.

Добре їсти хліб з першими стравами, тобто з супами, тому що до корисності супу ви ще додаєте і клітковину, яка міститься в хлібі. Крім того людина з’їдає меншу порцію, за рахунок того що швидше насичується.